КОНТАКТИ  АВТОРА:

 

Марина Смілянець

 filmary.sm@gmail.com

+38096-582-35-13

 

П’єса-переможець літературного конкурсу «КОРОНАЦІЯ СЛОВА» 2015 у номінації «найкраща п’єса для дітей»

З серпня 2016-го йде на сцені театру «Божа корівка» (м.Київ, вул. Михайлівська 24 ж)

                                                                                                   

П’єса-казка

 

«Країна Серйозних»

 

Казка для  юних мрійників …

 

ДІЙОВІ ОСОБИ:

 

КАЗКАР / ФРЕНДІ - чарівник  (обидві ролі має грати один актор)

 

ЗОРЯНА – дуже серйозна дівчинка

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ  –  працює у відділі по боротьбі з мрійниками.

 

Входить Казкар, оглядається навколо.

 

КАЗКАР: Ой, знов мене занесло кудись не туди! Діти, що це за планета? Марс, Юпітер?! Мені потрібно знати точно… Земля?! Ви впевнені?! А я одразу здогадався, бо тільки на Землі живуть такі красиві хлопчики і дівчатка! От вчора був на Плутоні, так там у дітей по три голови! Лише уявіть, вони втричі більше балакають, - витримати неможливо… А от з вами трохи приємніше мати справу. Ну, що ж, давайте знайомитись?!  Можете звати мене просто Казкар, бо імен у мене багато, якщо почну називати всі, то ми тут тиждень просидимо… У мене незвичайна професія: я мандрую у часі, по планетах і паралельних світах! Але не просто так туди-сюди, а допомагаю тим, кому це потрібно! Тепер досить балачок, - час працювати!  У мене є особлива карта (дістає карту), вона вказує місце, у якому я потрібен. На цей раз я маю відправитись у «Країну Серйозних», інакше кажучи, країну «S». Справа в тім, що там зовсім немає веселих людей… Чому так?! Це я з’ясую вже на місці. Якщо хочете, можу взяти вас із собою! Хочете?! Тоді вирушаймо! Але для цього ми всі разом маємо сказати такі чарівні слова:

 

«Яскрава комета, зірка срібна,

Понесіть нас туди, де допомога потрібна!!!»

 

А тепер всі разом! (діти повторюють)

 

КАЗКАР: О! (оглядається) Здається, вийшло!

 

Вибігає дуже зосереджена ДІВЧИНКА і швидко кудись йде.


КАЗКАР: О, дівчинка… Постривай!

 

ДІВЧИНКА: Я дуже зайнята!

 

КАЗКАР: Я лише хотів запитати, де я опинився?

 

ДІВЧИНКА: Я не розмовляю з незнайомцями!


КАЗКАР: Це правильно! Не розмовляй! Але як нам стати «знайомцями», якщо ти не розмовляєш з «незнайомцями»?

 

ДІВЧИНКА: Ніяк!

 

КАЗКАР: Вибач, я напевно щось наплутав, але до мене надійшла інформація, що тут десь потрібна моя допомога. Випадково, не тобі?

 

ДІВЧИНКА: Ні!


КАЗКАР: Але ж ти така сумна… Може, тебе хтось образив?

 

ДІВЧИНКА: Ні! І я не сумна, а серйозна! Як і всі наші громадяни…

 

КАЗКАР: І чого ж це ви всі такі серйозні!?

 

ДІВЧИНКА: Відразу видно, що ви не місцевий! Ось там висить дошка з правилами, раджу їх почитати, поки не вляпались у халепу!

 

КАЗКАР підходить до дошки на якій написано:

 

По законам країни «S» всім громадянам ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ:

 

- МРІЯТИ

- ГРАТИ

- ВЕСЕЛИТИСЬ

- РОЗПОВІДАТИ І СЛУХАТИ КАЗКИ

 

Порушники будуть суворо покарані …

 

КАЗКАР: Хіба комусь можна заборонити мріяти?!

 

ДІВЧИНКА: А як же! Мрії лише вбивають час!

 

КАЗКАР: Але якщо ви не будете мріяти, то не зможете створити щось нове!

 

ДІВЧИНКА: Нащо нам нове? Громадянам країни «S» вистачає усього, що у них вже є!

 

КАЗКАР: А як же казки?! Діти без казок – злі діти. Невже тобі у дитинстві ніколи не читали казок?

 

ДІВЧИНКА: Мої батьки не злочинці!

 

КАЗКАР:  А до чого тут «злочинці»!?

 

ДІВЧИНКА: Всі, хто читає казки, – злочинці!

 

КАЗКАР: Ну а без ігор як? Хіба можна вирости нормальною дитиною, якщо ніколи не гратись і не веселитись? Ні, мені ваші правила зовсім не подобаються…


ДІВЧИНКА: А хто Ви взагалі такий?!

 

КАЗКАР: Я – Казкар! Збираю казки по всьому Всесвіту, а потім розповідаю їх тим, кому це може бути корисним.

 

ДІВЧИНКА: Злочинець… Я відразу зрозуміла!

 

КАЗКАР: Я можу розповісти тобі таку казку, що, почувши її, тобі стане зрозуміло, що…

 

ДІВЧИНКА: (перебиває) Ні-ні-ні! Дякую, не треба! Взагалі таким, як Ви, тут робити нічого! Раджу скоріше йти звідси, поки не потрапили на очі Патрулю Емоцій!

 

КАЗКАР: Патрулю Емоцій? А це ще що таке…?!

 

ДІВЧИНКА: Патруль Емоцій – організація, яка слідкує, щоб ніхто не порушував закони. У кожного з них є такі спеціальні радари, які вимірюють настрій довкола. Завдяки ним контролюється, щоб ніхто не виходив за межі серйозності.

 

КАЗКАР: З цим краще не жартувати… Краще піду пошукаю цікавіших дітей, які не боятимуться пограти у «найвеселіші хованки».


ДІВЧИНКА: Прощавайте. (зацікавлено) А «найвеселіші хованки» - це що таке?

 

КАЗКАР: Це теж саме, що і звичайні хованки, але разом зі мною!


ДІВЧИНА: Зрозуміло… А що таке «звичайні хованки»?

 

КАЗКАР: Тобі не потрібно цього знати, все одно ніколи не зможеш пограти.

 

ДІВЧИНКА: Хіба це цікаво?

 

КАЗКАР: Діти з планети Земля часто у це грають… Правила прості, ось дивись: я закриваю очі, кручуся і починаю рахувати, ти ховаєшся, а коли я дорахую, то розплющу очі і піду тебе шукати! Якщо знайду – переміг! Тоді  починаєш шукати ти! Все просто! Давай спробуємо! (закриває очі і крутиться) Ти ховайся, а я починаю рахувати!

 

ДІВЧИНКА: Не треба! Я лише запитала. Я не збираюсь грати!

 

КАЗКАР: (продовжує крутитись) Чотири, п’ять, скоро я піду шукати!

 

ДІВЧИНКА: Почекайте! Я ще не сховалась! (ховається)

 

КАЗКАР: П’ять з половиною, с четвертиною…П’ять з плюсом, п’ять з мінусом і просто п’ять – все – пішов шукати!

 

(ДІВЧИНКА заховалась, Казкар шукає. дівчинка перебігає з одного місця на інше)

 

КАЗКАР: Знайшов! Знайшов! Тепер я ховаюсь, а ти рахуй!

 

(ДІВЧИНКА заплющує очі)

 

ДІВЧИНКА: Один-два-три-чотири… (швидко розплющує очі і бачить Казкаря) Знайшла!

 

КАЗКАР: Не чесно! Я ще не сховався! Ох, тебе ще багато чому потрібно навчити…  (починають танцювати і співати пісню)

 

Якщо на твоїй вулиці

Будинки надто сірі,

Якщо на твоїй вулиці

Лиця у всіх змарнілі

 

Не піддавайся натовпу,

Очей не опускай,

На світі десь є райдуга,

Про це не забувай!

 

Вона колись потрапить

На вулицю твою

І все довкола стане,

Неначе у раю!

 

І буде твоя вулиця

Яскрава і нова

І будуть день і ніч

Траплятись там дива

 

Не піддавайся натовпу,

Вверх руки піднімай!

На світі десь є райдуга,

Ти це запам’ятай!

 

КАЗКАР: О, що я бачу?!

 

ДІВЧИНКА: (перелякано) Що?! Де?!

 

КАЗКАР: Ти посміхаєшся!

 

ЗОРЯНА: Ой, що я накоїла…

 

КАЗКАР: А що поганого?! Взагалі, посмішки подовжують життя! І тому, хто посміхається, і тому, до кого посміхаються! Ось ти мені посміхнулась, і я буду жити аж на день довше!

 

ДІВЧИНКА: Аж на день? День – це мало.

 

КАЗКАР: Дивлячись, як його провести! От я за один день можу зробити більше, ніж деякі - за все життя! Запам’ятай секрет: щоб жити довго, потрібно посміхатись щодня!

 

ДІВЧИНКА: Бідні наші громадяни, вони ж гадають, що це погано, і навіть не уявляють, як помиляються…

 

КАЗКАР: То ти маєш обов’язково всім відкрити цей секрет! До речі, а як тебе звати?

 

ДІВЧИНКА: Дев’ятсот Тридцять Сім.

 

КАЗКАР: Я не питав твого номеру, у мене немає телефону, щоб дзвонити. Я запитую, як твоє ім’я?

 

ДІВЧИНКА: Це і є моє ім’я - номер Дев’ятсот Тридцять Сім. А прізвище - Нуль Тринадцять. У нас у всіх імена номерами.

 

КАЗКАР: У мене взагалі хороша пам'ять на імена, але тут я напевно не відразу запам’ятаю. Тому не ображайся, якщо буду плутати і казати наприклад, дев’ятсот шістдесят вісім, чи дев’ять.

 

ДІВЧИНКА: (сміється) Ні, то вже хлопчачі імена!

 

КАЗКАР: Ох, ну що тут скажеш…  Оригінальні імена, м’яко кажучи… Невже не можна було щось цікавіше вигадати?!

 

ДІВЧИНКА: Щоб вигадати ім’я, потрібно фантазувати, а у нас…

 

КАЗКАР: Точно… Я й забув, що це за країна… Слухай, а давай вигадаємо тобі якесь ім’я більш екстравагантне?

 

ДІВЧИНКА: Екстра…Що?!

 

КАЗКАР: Приємніше хоча б… Щоб мені було легше до тебе звертатись.

 

ДІВЧИНКА: Ой, ні! Не можна!

 

КАЗКАР: Імена мають велике значення, навіть впливають на характер… Як людину назвеш, – так вона і полетить! Я хочу, щоб ти навчилась мріяти, тому потрібно дати тобі якесь чарівне ім’я… Таке чарівне, як зорі на небі! Зорі… Точно! Зоряна!  Як тобі ім’я «Зоряна»?!

 

ДІВЧИНКА: Зоряна?! Гм… Гарніше, аніж Дев’ятсот Тридцять Сім!

 

КАЗКАР: І я так думаю! Доброго дня тобі, Зоряно!

 

(Чутно патрульну сирену)

 

ЗОРЯНА: Ой! Тихо-тихо! Чуєш сирену?! Це патруль ! Зараз прийдуть по нас! Що ж робити… Я ж відчувала, що з тобою не слід розмовляти!

 

КАЗКАР: А чого боятись!? Ми ж нічого поганого не зробили… Нехай прийдуть і пояснять мені, на якій підставі вони забороняють людям бути щасливими!

                                                                                                         

ЗОРЯНА: Не пояснять! Вони ніколи нічого не пояснюють!

 

КАЗКАР: А що вони можуть нам зробити!?

 

ЗОРЯНА: Відправлять у Кімнату № 0 !

 

КАЗКАР:  А може там весело!?

 

ЗОРЯНА: Ні! Кімната №0, це найтемніше місце у країні S! Туди відправляють усіх порушників! Там немає нічого окрім темряви! Навіть твої думки вимикаються… Якщо нас туди посадять, то ми проведемо там цілу вічність!

 

КАЗКАР: Жах! Вічне ніщо – погана перспектива, як на мене. Слухай, а давай сховаємось від них!?

 

ЗОРЯНА: Це безглуздо, все одно знайдуть!

 

КАЗКАР: Здаватись без боротьби – от, що по-справжньому безглуздо!

 

(Зоряна і Казкар ховаються. Вибігає НУЛЬ ВОСЬМИЙ , у руках з радаром бігає усюди, шукає. Знаходить Зоряну і Казкаря )

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Руки вгору! Ви заарештовані!

 

КАЗКАР: Ви взагалі хто такий? Пред’явіть для початку документи, інспектор…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Я – Нуль Восьмий, стажер Патрулю Емоцій… Працюю у відділі по боротьбі з мрійниками!

 

КАЗКАР: Стажер Нуль Восьмий, а які до нас претензії?

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Мені поступив сигнал, що десь тут була порушена стаття 263 злодійського кодексу найсерйознішої країни «S», яка передбачає життєве ув’язнення всім тим, хто її порушить. Це ви – порушники?

 

КАЗКАР: Ми грались… Ну і що!?

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Як це що!? Я маю вас заарештувати!

 

ЗОРЯНА: Послухайте, це якась помилка…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Тобто ви хочете сказати, що наше управління по боротьбі з порушниками може помилятись?

 

КАЗКАР: Звичайно, може! Всі помиляються. Головне, не забути вчасно вибачитись.

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: За статтею 154, всі, хто сумнівається у сумлінності нашого управління, також мають бути заарештовані! Досі сумніваєтесь?!

 

ЗОРЯНА: Ні в якому разі!

 

КАЗКАР: Вважай, я пожартував!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: За статтею 182 громадяни країни «S» не мають права жартувати! Ви вже втретє порушили закон…

 

КАЗКАР: Якщо всі ці правила стосуються лише громадян країни «S», то мене не маєте права арештовувати, я взагалі з іншої планети!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ:  А як Ви сюди потрапили?!

 

КАЗКАР: Чари!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Тоді я точно маю Вас заарештувати!

 

КАЗКАР: У такому разі і себе арештуй! Адже ти також тільки що з нами грав!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Я!? Не може такого бути!

 

КАЗКАР: Адже ми сховались від тебе –  а ти нас шукав і знайшов. Це означає, що грав! Діти, скажіть, ви ж бачили, що він грав?! (діти: Тааак)

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Це не чесно… Я не знав! Я роботу свою виконував!

 

КАЗКАР: Твоя робота – ловити зловмисників, а не порушувати закони разом з ними! Тепер, коли ти приведеш нас у відділок, ми там усе розкажемо!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Стоп! Ось тільки не треба погрожувати. Я перший день на службі. У мене ще немає досвіду затримання небезпечних злочинців, особливо таких хитрих. А взагалі вам ніхто не повірить, бо радар, який зафіксував порушення є лише у мене. Тому заявляю, ви заарештовані!

 

ЗОРЯНА: Я не можу у Кімнату №0, у мене ще багато справ…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Тепер можете забути про свої плани. Адже ви знаєте, що буває з тими, хто йде проти правил!

 

КАЗКАР: Ти хоча б поясни, чому не можна?! Хто вигадав усі ці ваші абсурдні закони?!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Хто їх вигадав, вже ніхто й не пам’ятає, але ці закони у нас настільки давно, що ми і уявити не можемо життя без них. Ще мої пра-пра-пра-прадідусі з бабусями жили за цими законами! Не ми ці правила призначали, не нам їх міняти! Тому прошу пройти у відділок!


КАЗКАР: Добре! Але, будь ласка, не чіпай дівчинку! Вона тут ні до чого, це я її втягнув.

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: (сумніваючись) Дівчину на перший раз я можу пробачити, але лише тому, що вона до цього завжди була законослухняною. Лише в якості винятку. А от Ви особа занадто небезпечна. Ходімо…

 

(НУЛЬ ВОСЬМИЙ надягає наручники на Казкаря і виводить, ЗОРЯНА залишається сама.)

 

ЗОРЯНА: Зачекайте, відпустіть його, адже він не знав! Ну от… А я його попереджала. Що тепер робити?! Може спробувати врятувати його? Але, як же я його врятую, я лише звичайна дівчинка! Який з мене герой, взагалі вони сильніші за мене, якщо я спробую, то сама можу втрапити у халепу, і тоді вже ми вдвох будемо вічно сидіти у безкінечній темноті  Кімнати №0. А яка з цього користь? Ні, не буду я нікого рятувати! Такі справи не для мене.

(за великим сундуком хтось голосно чхнув ) Ой… Там хтось є… Негайно вилазь!  (з-за великого старого сундука з’являється ФРЕНДІ, у пошарпаній одежі, схожий на бродяжку… дивакуватий).

 

ФРЕНДІ: Зараз… Тільки кричати не треба, я тільки прокинувся.

 

ЗОРЯНА: Ти хто?!

 

ФРЕНДІ: А на кого схожий?

 

ЗОРЯНА: Навіть не знаю, як сказати, щоб не образити… На безпритульного…

 

ФРЕНДІ: Ну, дякую! Хоча, що ображатись, так воно і є… Все життя безпритульний, самотній, скитаюсь… А ти хто така?

 

ЗОРЯНА: А я номер дев’ятсот… Ні, тепер вже не номер. Я - Зоряна! Так! Мене тепер звати Зоряна! Гарно звучить!?


ФРЕНДІ: Ще й як! А мене Френді звати! (протягує руку)

 

ЗОРЯНА: (відсторонюється) Хм… Не думала, що тут в когось ще є імена, а не номери. Френді… Чому ти не знайдеш собі нормальний дім і не будеш жити, як всі?

 

ФРЕНДІ: У країні з такими правилами для мене ніколи не знайдеться мого дому. Я переховуюсь від Патрулю Емоцій вже багато років…

 

ЗОРЯНА: Чому?!

 

ФРЕНДІ: Бо я - найнебезпечніший мрійник з усіх мрійників! Я почав мріяти, коли був ще зовсім маленьким… А все, що я бачив довкола викликало у мене посмішку. Всі намагались перевчити мене, часто сварили, але я не міг стати таким, як вони вважають за потрібне. Отже коли вони зрозуміли, що не зможуть мене виправити, то вирішили позбавитись назавжди, відправивши у кімнату №0… Проте я встиг утекти, відтоді переховуюсь…

 

Я звичайний собі бродяга –

Я по світу весь час ходжу

І хтось скаже мені «бідолаха»

Проте я вас засмучу:

 

Бо живу собі щасливо

І нікуди не спішу.

Кожен день для мене – диво!

І цим дивом я живу…

 

Я начхав на всі закони

І на правила дурні.

Головне для мене - серце

І що маю у душі.

 

У мене свої закони.

Вони про правду і дива.

Я щасливий і без корони,

Бо роблю добрі діла

 

ЗОРЯНА: Але тобі напевно тяжко ось так, весь час самому?

 

ФРЕНДІ: Так, інколи це зовсім невесело… Але, коли я побачив Казкаря, у мене з’явилась надія, що він забере мене з собою у інші світи. Проте, я не встиг. І мені так прикро чути, що ти не збираєшся його рятувати.

 

ЗОРЯНА: Я б залюбки! Але не можу! Вони сильніші за мене!

 

ФРЕНДІ: Дуже легко не врятувати друга, але не так легко потім з цим жити…

 

ЗОРЯНА: (розсердилась) Знаєте, це не ваша справа. Взагалі, він ніякий мені не друг! Ми щойно познайомились…

 

ФРЕНДІ: А яка різниця, друг чи не друг? Коли комусь потрібна твоя допомога, немає значення, хто він тобі!

 

ЗОРЯНА: Я навіть не знаю, де знаходиться кімната № 0.

 

ФРЕНДІ: Боягузи завжди знаходять собі виправдання! Не знаю, не вмію, не вийде… Тьху!

 

ЗОРЯНА: Я не боягузка! Я просто ще ніколи, нікого не рятувала!

 

ФРЕНДІ: Вважай, змарнувала життя!

 

ЗОРЯНА: Чому це?! Я завжди все роблю правильно… Я вчасно лягаю спати, вчасно прокидаюсь, поводжу себе  відповідально і не роблю нічого поганого.

 

ФРЕНДІ: Щоб бути людиною, недостатньо не робити нічого поганого - щоб бути людиною потрібно робити і щось хороше.

 

ЗОРЯНА: Мені про це ніколи не казали.

 

ФРЕНДІ: Такі речі не потрібно казати, ти маєш відчувати їх сама. Своїм серцем!

 

ЗОРЯНА: Серцем?!

 

ФРЕНДІ: Кому я це кажу!? Все одно не зрозумієш! Не відволікатиму тебе.  Ти така правильна, у тебе напевно ще багато інших справ. А Казкар нехай собі сидить… (Френді йде…)

 

ЗОРЯНА: Зачекай! А ти колись когось рятував?! Чи тільки і робиш, що ховаєшся від усіх!?

 

ФРЕНДІ: І я не рятував!  Ось бачиш, як нас багато - байдужих. А ти з інших приклад не бери! Ти за собою слідкуй!

 

ЗОРЯНА: А якщо ми… (сумніваючись) Ні, це небезпечно…

 

ФРЕНДІ: Ну кажи вже, коли почала… Що?!

 

ЗОРЯНА: А якщо ми разом його врятуємо? Хоча хіба це можливо…

                                                                                                                

ФРЕНДІ: Звичайно, неможливо! Якщо ти у це не віриш, то діла не буде. Залишайся вдома! У того, хто не вірить, – все неможливо…

 

ЗОРЯНА: Хіба, якщо я повірю, від цього щось зміниться? Його закрили, і він там сидить, і від моєї віри нічого не міняється.

 

ФРЕНДІ: Зрозумій, робити щось, не вірячи у це, так само абсурдно, як вірити і нічого не робити!

 

ЗОРЯНА: Нічого не зрозуміла…

 

ФРЕНДІ: Не зважай. Йди займайся своїми серйозними справами.

 

ЗОРЯНА: І як тепер робити щось інше, коли я весь час думатиму, як йому там… Ні! Треба йти! Що буде, те буде! Сидіти ось так я тепер точно не  зможу! Пішли!

 

ФРЕНДІ: А це вже інша справа! Я ще зранку передчував, що на нас чекає пригода! У дорогу!

 

Зоряна і Френді уходять.

 

Виходить НУЛЬ ВОСЬМИЙ

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Хто б міг подумати?! Перший день на службі, а вже затримав небезпечного злочинця! Може, мені тепер навіть медаль дадуть! Всі інші патрульні будуть мене поважати… Якщо я у перший день зробив такі успіхи, то що буде далі!? Завтра я спіймаю вже двох, а післязавтра - трьох! Треба поставити собі за мету кожного дня ловити все більше і більше, тоді я точно отримаю звання найвідповідальнішого патрульного і мені дадуть таку нагороду, яка іншим і не снилась! (від радара чутно сирену) Ой… Сигнал!!! Тривога! Хтось знов порушує закон! Радар вказує, що десь хтось розмріявся! І це десь зовсім поруч… (ходить кругами)…Де ж цей «мрійник»? Зламався чи що? Чомусь вказує якраз туди, де я зараз! Ой…!!! Невже це Я тільки щойно мріяв?! Ой-ой! Що ж тепер робити? Не можу ж я сам себе затримати? Ні… Піду краще звідси скоріше, поки мене мої ж не спіймали…  (йде)

 

(входять Зоряна і Френді)

 

ЗОРЯНА: Зачекай, я стомилась… Ми не знаємо, куди йдемо! Це була погана ідея... Тепер ось заблукали.

 

ФРЕНДІ: Не скигли. У нас є мета, отже, має з’явитись знак!

 

ЗОРЯНА: Який ще знак?

 

ФРЕНДІ: Не знаю… Якийсь…  Завжди з’являється якісь знак, який вказує вірний шлях. Потрібно лише вміти його побачити!

 

ЗОРЯНА: Знак… І де ж? (шукає) Немає ніякого знаку. І взагалі, нащо я пішла… Я ж знала, що ніяких чудес не існує, і Казкар – то, напевне, ніякий не Казкар, а просто шахрай! Адже, якби він був справжнім чарівником, його б ніхто не зміг схопити, ось так! Чому я повірила? Тепер ми замерзнемо у цьому лісі, і нас з’їдять вовки…

 

ФРЕНДІ: Ой, теж мені, реалістка…Які вовки? Як вигадає…

 

ЗОРЯНА: Тоді просто помремо від нудьги.

 

ФРЕНДІ: Звичайно помремо від нудьги! Але тільки через тебе! Бо ти не вмієш ані мріяти, ані грати, ні казок розповідати…

 

ЗОРЯНА: Чому це не вмію!? Якщо я ніколи їх не розповідала, це не значить, що я не вмію…

 

ФРЕНДІ: Ну от і розкажи!

 

ЗОРЯНА: Значить так… Увага, зараз буде казка! Пішли якось двоє рятувати Казкаря, йшли, йшли, довго-довго, потім заблукали і померли. Кінець.

 

ФРЕНДІ: Зоряно, ти це… Краще тобі більше не розповідати таких казок нікому… Це погана казка. Це взагалі складно назвати казкою… Хоча воно й не дивно, тобі ж у дитинстві нічого доброго не читали…

 

ЗОРЯНА: А якою має бути справжня казка?

 

ФРЕНДІ: По-перше, там завжди має бути той, хто здатний на хоробрі вчинки!

 

ЗОРЯНА: Це точно не про нас з тобою… Хоча, знаю! Це про нашого Казкаря! Ось він, я впевнена, багато хоробрих вчинків зробив…

 

ФРЕНДІ: Точно! По-друге, має бути надзвичайно небезпечна та захоплива пригода!

 

ЗОРЯНА: Ну, якщо цей ліс можна назвати надзвичайно захопливою пригодою, то це - якраз воно.

 

ФРЕНДІ: А по-третє, казка має закінчуватись добре! Головний принцип хорошої казки - хеппі енд!

 

ЗОРЯНА: У такому разі ми опинись у поганій казці!

 

ФРЕНДІ: Бо треба не так. Розкажи мені ту ж саму казку, але вигадай в ній інший фінал…

 

ЗОРЯНА: Зараз подумаю…

 

ФРЕНДІ: Фантазуй!

 

ЗОРЯНА: Красива та розумна дівчинка разом з мрійником Френді відважно пішли рятувати Казкаря, вони потрапили у дивовижній ліс і заблукали там і думали, що все вже безнадійно, але раптом згадали чарівні слова, які допомагають у складних ситуаціях…

 

ФРЕНДІ: І що ж це були за слова?

 

ЗОРЯНА: Не знаю…

 

ФРЕНДІ: То вигадай їх!

 

ЗОРЯНА: Ага, хіба це так легко… Допоможи мені! Наприклад: « Якщо хочеш побачити знак…»…

 

ФРЕНДІ: «…Підстрибуй до неба, наче дивак!»

 

ЗОРЯНА: Підстрибуй до неба?

 

ФРЕНДІ: Так… Повторюй за мною!

 

ЗОРЯНА І ФРЕНДІ (разом з дітьми):

 

«…Якщо хочеш побачити знак,

Підстрибуй до неба, наче дивак!...»

 

ФРЕНДІ: Ой! Що я бачу!

 

ЗОРЯНА: Що!? Де?!

 

ФРЕНДІ: Там впало щось яскраве… Зараз спробую дістати!

 

ЗОРЯНА: Дивно… Я нічого не бачила.

 

ФРЕНДІ: (біжить і повертається, ніби тримаючи щось у руках) Ось!  Це Зірка Мандрівників! Вона завжди падає там, де комусь потрібна допомога! Своїм світлом вона має вказати шлях!

 

ЗОРЯНА: Не бачу ніякої зірки!

 

ФРЕНДІ: Не бачиш, бо не віриш! А я бачу! Але вона зараз не світить, бо їй не вистачає енергії…

 

ЗОРЯНА: І що ж робити? Де дістати цю «енергію»?

 

ФРЕНДІ: Потрібно мріяти! Вона отримує енергію, коли хтось загадує бажання. А потім це бажання виконує!

 

ЗОРЯНА: Але я не вмію мріяти…

 

ФРЕНДІ: Кожен вміє! Це так природньо, як дихати! Ось я мрію, щоб у мене був будинок з одних тільки цукерок! Коли я буду відчиняти кран з водою, звідти буде текти апельсиновий сік, а коли гарячу воду – гарячий шоколад… А ліжко у мене буде зроблено з вишневого торта! І всі ці діти, я впевнений, теж про щось мріють!  (до глядачів) Скажіть, а чого б ви найбільше хотіли? Хлопчик, про що ти мрієш? А ти про що?! А ти? Бачиш, Зоряна, як багато навкруги бажань!

 

ЗОРЯНА: Знаю! Я мрію, щоб нам вдалось врятувати Казкаря!

 

ФРЕНДІ: Здається діє… Зірка починає світити яскравіше!

 

(Вмикається сирена.)

 

ЗОРЯНА: О, ні! Знов патруль! Треба тікати! Скоріше!

 

Вибігає НУЛЬ ВОСЬМИЙ. Френді зникає. Нуль восьми встигає схопити Зоряну.

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Так-так, хто це тут розмріявся!? Зовсім знахабніла? У мене ледве радар не вибухнув від перенапруги!  (ставить свій радар на підлогу і обмахує його щоб охолодити) Ще ніколи так не перегрівався…

 

ЗОРЯНА: (виривається і відбігає) І Вам добрий день!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Хуліганка! На цей раз у тебе великі проблеми!


ЗОРЯНА: Нічого, якось вирішу!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: (встигає її знов схопити) Дивись, ще й грубіянити навчилась! А хто це там тільки що побіг і покинув тебе?

 

ЗОРЯНА: Це мій новий друг Френді…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Ну нічого, далеко не втече, і Френді твого також впіймаємо!  

 

ЗОРЯНА: А знаєш що!? А я тебе не боюсь!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Тільки от не треба знов тікати, це безглуздо! Все одно спіймаю! Раджу заощадити час!

 

ЗОРЯНА: Як казав мені один мій друг «Здаватись без боротьби – от, що по-справжньому безглуздо!»

 

(Зоряна починає тікати, а НУЛЬ ВОСЬМИЙ намагається зловити, Зоряна залазить на дерево, звідки Нуль Восьмий не може її дістати, врешті, він стомлюється і сідає)

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Перший день на службі і стільки мороки… Якби знав, краще пішов бібліотекарем працювати, сидів би собі цілий день у тихенькому місці, все добре було б… А тут бігай, лови! Погана робота!

 

ЗОРЯНА: (обережно підходить) Не засмучуйся ти так. Я можу тобі казку розказати, я вже навчилась…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Навіть не смій!

 

ЗОРЯНА: Там про відважного Патрульного!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Хіба такі бувають?

 

ЗОРЯНА: Звичайно… Ось послухай, жив собі Патрульний, він робив вигляд, що дуже серйозний і злий, затримував всіх, проте насправді у душі він був добрий і навіть вмів мріяти… Просто соромився цього і робив це, коли ніхто не бачить. Але одного разу, він потрапив у пригоду і мав би поступити, як завжди, по-злому, але в останній момент якесь чудо допомогло йому обрати інший шлях, він відпустив свої страхи і вчинив так, як йому підказувало серце…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Серце? Серце просто орган, який качає кров! Воно нічого підказувати не може…

 

ЗОРЯНА: Ти просто не прислухався…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Ти що, обдурити мене намагаєшся?

 

ЗОРЯНА: Я просто хочу, щоб в нашій казці був хороший фінал… А для цього ти маєш стати добрим і відпустити Казкаря!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: А я не люблю казки! І я не бажаю їх слухати! І нікому не дозволю їх розповідати! Хотіла мене у дурні пошити? Не вийде! (намагається скинути Зоряну з дерева)

 

ЗОРЯНА: Має ж бути якийсь спосіб! Стоп…  Здається знаю! Пане Патрульний, скажіть, а пам’ятаєте, ви казали, що у вас ледве радар не вибухнув, коли ми мріяли? Невже радари можуть ламатись від мрій?

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Не можуть, бо у нас не так багато злочинців, щоб їх так перевантажити.


ЗОРЯНА: А якби мрійників стало багато, щоб відбулось?

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Це неможливо! Ми всіх вчасно встигаємо ловити. Але «якщо б», то звичайно всі радари зламались… Але для цього потрібно занадто багато енергії мрій, у тобі стільки немає!

 

ЗОРЯНА: В такому разі… (до глядачів) Діти! Допоможіть мені! Ми маємо зараз всі-всі разом взятися за руки! Всі-всі… І кожен має загадати бажання! Своє! Кожен загадує те, що він дуже хоче! Не кажіть, що саме, а лише заплющить очі і загадайте…

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Не робіть цього! Я забороняю! Зараз викличу підмогу, вас усіх зловлять! Ой… Радар не працює… Зламався! Ви ще про це пожалкуєте! (тікає)

 

(виходить Казкар)

 

ЗОРЯНА: Казкар! Ми урятували тебе! Вийшло!

 

КАЗКАР: Уявляєте, у них все зламалось, всі радари перестали працювати! Темна кімната №0 відчинилась і тепер всі мрійники на свободі! Я попросив їх щоб вони бігли до всіх найсерйозніших громадян і починали розповідати їм казки!

 

ЗОРЯНА: Ура! Тепер ми об’єднаємось і будемо жити без цих правил! І більше не буде ніякого Патрулю, адже ми знаємо, як з ними боротись!

 

КАЗКАР: А я знав! Знав, що ти зможеш і не побоїшся!

 

ЗОРЯНА: Але я була не сама! Мені допомагав Френді, завдяки йому, я не побоялась і пішла, але потім він кудись втік. Ми маємо його знайти!

 

КАЗКАР: Зоряна, його не потрібно шукати. Я знаю, де він. Ось, що він просив тобі передати (протягує зірку яка світиться)

 

ЗОРЯНА: Це ж напевно Зірка Мандрівників, я нарешті її бачу! І вона світиться! Але як? Коли він встиг тебе побачити!?

 

КАЗКАР: Люба моя Зоряно, я ж чарівник… Мене неможливо просто так закрити у темряву, адже я можу переміщатись, куди забажаю. Тому я був з тобою, коли тобі була потрібна моя підтримка.

 

ЗОРЯНА: То ти і є Френді!? Як я одразу не здогадалась! Нічого не розумію! Але навіщо?!

 

КАЗКАР: А я хотів, щоб мене врятувала саме ти! Тобі потрібно було пройти цей шлях, щоб змінитись! Адже тобі сподобалась подорож?

 

ЗОРЯНА: Так, але мені було дуже страшно і складно…

 

КАЗКАР: А у справжніх подорожах без цього ніяк!

 

ЗОРЯНА: (дивиться зірку що у руках) Зірка Мандрівників! Тепер вона виконає всі наші бажання! Я загадую, що більше ніхто і ніколи не боявся мріяти! І, щоб могли вільно посміхались один до одного!

 

(виходить НУЛЬ ВОСЬМИЙ)

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Вибачте…Можна я теж загадаю бажання?

 

КАЗКАР: Тільки якщо це хороше бажання!

 

ЗОРЯНА: Це всім можна! Загадуй!

 

НУЛЬ ВОСЬМИЙ: Мені дуже соромно, якщо чесно… Я радий, що знайшлась ти, яка виправила це все… Я загадую, щоб на світі було ще більше Казкарів, корисних казок і хоробрих хлопчиків і дівчат, які здатні на відважні вчинки!

 

ЗОРЯНА: Всі наші бажання обов’язково здійсняться! Адже це чарівна зірка!

 

КАЗКАР: Розумієш Зоряно, не зірка має силу, а ти, бо віриш у неї. Не важливо, на що загадувати бажання, на зірку, чи кидаючи монетку у фонтан, головне - наскільки твоє бажання щире…

 

(фінальна пісня)

 

Ти на світ подивися – він чарівний такий!

До зірок посміхнися і хоч трохи помрій…

 

Ти й сама того не знаєш, скільки можеш ти створити,

Бо велику силу маєш, треба тільки захотіти.

 

Нічого більше не бійся – чудові створюй світи,

Від усього серця смійся, відважно крокуй до мети!

 

Ти і сам того не знаєш, скільки можеш ти створити!

Бо велику силу маєш! Треба тільки захотіти!

 

Кінець

  • Facebook Basic Black
  • Twitter Basic Black
  • Instagram Basic Black

Центр Леся Курбаса - 2017 - ГО Джойфест ©

This site was designed with the
.com
website builder. Create your website today.
Start Now