Солов’єнко Костянтин,
k-solo@i.ua
Голодна любов
(український етюд)
ДІЙОВІ ОСОБИ
В і н.
В о н а.
ДІЯ ПЕРША
Літо 2010 року. Спека. На верхній палубі теплоходу, що пливе Дніпром, грає гучна музика. Одна парочка, трохи на підпитку, жваво розмовляючи покидає танцюристів.
В о н а. Я давно мріяла про подорож на теплоході, як в кіно про «Титанік».
В і н. На щастя, на Дніпрі айсбергів немає.
В о н а. А що то темне попереду?
В і н. Острів якийсь…
З палуби вбік, як раз під дверцятами на поручнях, стирчала товста дошка. Протилежний бік дошки ховався під вантажом, вкритим брезентом. Йому хотілося продовжити романтичну розмову і він знайшов зачіпку.
В і н. Коли вийти по цій балці, то стануть видними білі закипаючі хвилі під нами і
зорі над головою.
В о н а (грайливо). Я боюсь.
Він міцно стискає її талію.
В і н. Я підтримаю.
Він відкрив дверцята. Вона боязко ступила на дошку. Він однією рукою тримає її, притискаючись до неї. Іншою – хапається за поручні. Вона ступає ще кілька кроків. Під нею вирує Дніпро, грає хороша музика, а поруч – симпатичний пан.
В о н а (розкинувши руки). Напрочуд гарно!
Раптом дошка вирвалась з-під вантажа і обидва романтика полетіли шкереберть у воду.
ДІЯ ДРУГА
Коли вони випурнули, теплохід неквапливо віддалявся.
В о н а. Е-е-е-е-ей!
В і н. Економ сили. Плавати вмієш?
В о н а. Погано!
В і н. Зліва острів. Держись за мою сорочку і підгрібай.
В о н а (злякано). Де сорочка?
В і н. Дай руку… Тримай.
Напружено пливуть кілька хвилин.
В о н а. Я слабну!
В і н. Треба! Не базікай!
Ще через кілька хвилин він ногою намацує дно.
В і н (радісно). Мілина!
Він стоїть по підборіддя у воді і, задерши його, відсапується.
В о н а (закашлявшись). Глибоко!
В і н. Держись… За плече… Зараз вийдемо по мілині.
ДІЯ ТРЕТЯ
Вони сидять на березі, все ще хекаючи. Ніч – ясна, місячна. Їх теплохід ледь видно і ледь чутно. Вона розплакалась.
В о н а. Як же нас покинули? Що тепер робити?
В і н. Пощастило нам з мілиною…
В о н а. Мені холодно.
В і н. Зараз ночі теплі. Ще коли обсохнемо… Пішли шукати місце для сну.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
В о н а. Я вже втомилась блукати.
Він мацає та пригинає траву.
В і н. Тут буде добре.
В о н а. У ямі?
В і н. Зате вітер не буде дошкуляти… Рви суху траву поруч і жбурляй сюди.
В о н а (знову заплакавши). Це все ти винен. Що я скажу чоловікові? Він бо’ зна
що подумає.
В і н. Давай завтра придумаємо промови: ти – чоловікові, я – дружині. Рви траву.
Вона притихла і знехотя почала скубти.
В о н а. Ай! Так же можна руки порізати!
В і н (роздратовано). Не рви! Тільки помовч.
Він злий ще кілька оберемків насмикав, кинув і ліг.
В о н а (скривджено). Скільки тобі років?
В і н. Двадцять сім.
В о н а. Я старша.
В і н. Тому будеш спати стоячи?
Вона лягла в траву поруч з ним.
В о н а. Холодно.
В і н. Укрийся травою.
Вона почала крутитись. Він відсунувся. Вона підсунулась спиною – ближче до нього.
В і н. Невже місця мало?
В о н а. Я погано засинаю, коли поруч нікого немає.
Він зітхнув. Втім так тепліше.
ДІЯ П’ЯТА
Ранок. Молодь прокидається від сонця.
В і н. Як добре виспався на свіжому повітрі!
В о н а. Все болить… В таку спеку я кондиціонер вмикаю на цілу ніч.
В і н. У нас немає. Дружина проти. Там мікроби у фільтрах розмножуються. Можна
захворіти.
В о н а. Фільтри мити треба і не буде мікробів.
Він встає. Робить прості гімнастичні вправи, розминаючи м’язи.
В о н а. Що тобі снилось?
В і н. Нічого.
В о н а. Моєму чоловікові тільки бізнес сниться. А я всю ніч пливла, хвилі
долала… Що тепер робитимемо?
В і н. Спробуємо дістатись до берега.
В о н а. Мені від вчорашнього вина якось недобре.
Він став обмацувати й вивертати кишені. Дістає гаманець, розкриває його.
В і н. У мене є двісті гривень з копійками. А у тебе?
В о н а. Тільки запальничка. Цигарки розмокли.
В і н. Ти палиш?
В о н а. Ні. Так – для форсу інколи. Чоловік проти.
В і н. Підтримую. Діти є?
В о н а. У мене? Немає.
В і н. Тим більше підтримую. А запальничка – згодиться… Ну, пішли. Сьогодні,
до речі, п’ятниця.
Він пішов.
В о н а (собі під ніс). Пятніца – развратніца.
Вона його наздоганяє.
В о н а (стурбовано). «До речі» це до чого?
В і н. Про Робінзона Крузо і П’ятницю в школі читала?
В о н а. Читала… Тільки Робінзон там не голодував. Побачимо як ти їжу знайдеш.
В і н. А я тебе з’їм. (Він вишкірив зуби) И-и-и!
В о н а (відсахнувшись). Ти що дурний?
В і н. Не бійся. Я не їм дружин бізнесменів. Він них у мене… розлад шлунку.
ДІЯ ШОСТА
В і н. Оскільки острів від берегу далеко і рибалок не видно, то будемо шукати їжу.
В о н а. Ти завжди такий хазяйновитий?
В і н. Що, не подобається? До бізнесу не доріс?
Він пішов вздовж берега. Вона за ним.
В о н а. Навпаки – подобається. Мій чоловік все купує. Руками нічого робити не
вміє.
В і н. А ти щось можеш? Обід, там. Чи зашити?
В о н а. Навіщо? Легше заплатити.
В і н. І до заміжжя нічого не вміла?
В о н а. Не глузуй. Вміла і вмію: борщ, голубці, пиріжки. Мене мама навчила.
Він дивиться на воду.
В і н. А рибу вмієш?
В о н а. Звичайно. З нею менше мороки ніж з м’ясом.
В і н. Дивись, в цій заводі мальків багато. Зараз нагорнемо з піску греблю і
мальків наловимо сорочкою. Тільки не злякай.
Поки гатили греблю, частина мальків втекла. Однак трохи вдалось піймати.
В о н а. І що з ними робити?
В і н. Повар ти, чи я?
В о н а. З мальків без ножа, без солі, без картоплі, без цибулі я нічого
приготувати не зможу.
В і н. Їла суші – японську сиру рибу?
В о н а. Звичайно.
Він бере малька і розглядає його, прицінюючись та ковтаючи слину.
В о н а. Мене зараз знудить. Облиш.
В і н (згадавши). У тебе ж запальничка є!
Вона дістає, шорхає кілька разів – вогонь загорається.
В і н. Ху! Я консервну бляшанку пам’ятаю бачив тут недалеко.
Він йде за банкою.
ДІЯ СЬОМА
Він паличкою виловлює з бляшанки варених мальків і кладе на листок лопуха.
В і н. Їж.
Вона з огидою починає їсти. Він їсть більш стримано.
В о н а. Без солі – така гидота.
В і н. Прохолоне юшка – поп’ємо.
Вона їсть і починає плакати.
В о н а. Чому я така нещаслива?... За такого бовдура заміж вийшла… З тобою тут
вляпалась…
В і н. Чим тобі чоловік не догодив?
В о н а. Брехав, що такий багатий. Бізнес у нього. В депутати запрошують…
Звичайний дрібний спекулянт.
В і н. Сім’ю забезпечував? Не голодувала, мабуть. Чого тобі ще? Такі роки були
важкі. Дехто й не дожив до світлого майбутнього капіталізму.
В о н а. Дома ніколи немає. Ні слова доброго, ні ласки. Дерев’яний якийсь.
В і н. Сама його часто голубила?
П’ють по черзі юшку.
В о н а. Чекаєш його, чекаєш. Прийде пізно, поїсть і засинає зразу. Інколи – за
столом. Ніби його ніхто не виховував.
В і н. От і у мене така ж змія, як ти. Тільки про себе думає. Навіть на дітей уваги
майже не звертає.
Вона перестає плакати.
В о н а. У тебе діти є?
В і н. Сину п’ять, а доньці – три.
В о н а. У мене немає. Таке важке життя.
В і н. Легкого не дочекаєшся.
В о н а. …І чого ти з нею живеш, з такою?
В і н. Мої діти крім мене нікому не потрібні.
В о н а. Дивно: щоб чоловік із-за дітей не розлучався… Коханку пробував
завести?
В і н. От спробував на теплоході.
В о н а (повеселівши). То це ти на мене око поклав?
В і н. Тільки ж ти така сама.
В о н а. Та й ти не кращий.
Сидять надуті.
В о н а (верещить). Змія!
Вона стрибнула до нього і, сховавшись за спиною, міцно вчепилася за боки.
В і н. Де?
В о н а. Там ворушилась.
В і н (придивляючись). Може то ящірка?... Ти ще й боягузка.
В о н а. Де ти бачив жінок, які не бояться зміїв?
В і н. Отож… Скоро спека буде. Треба знайти кущі з хорошою тінню десь на
березі: може рибалку якого побачимо.
ДІЯ ВОСЬМА
Сидять під кущем на березі. Дуже жарко. Він зняв сорочку.
В о н а. Я їсти хочу… Давай подивимось ще раз: може мальки повернулись?
В і н. Дивилися ж… Під вечір повернуться, коли спека спаде… Як тут добре! Річка
яка хороша. Тихо…
В о н а (скиглить). Ми тут нікого не дочекаємось. Всі по хатах сидять… під
кондиціонерами… Титанік дурепа згадала – вийшла на хвилі подивитись… От дурепа… Де ти на мою голову взявся… А дома – ой лишенько…
В і н (спохватився). Послухай, наш теплохід повертається ввечері. В 19.10
відходить і годин у дев’ять буде тут пропливати.
В о н а. І як вони нас побачать?
В і н. Таки дурепа: ми багаття розпалимо з димом. Нас же, мабуть, шукають.
В о н а. Точно.
В і н (підводячись). Давай збирати хмиз і суху траву.
В о н а. А дим як зробити?
В і н. Зеленої трави накидаємо. Пішли.
Йдуть за хмизом.
ДІЯ ДЕВ’ЯТА
На авансцені лежить купа гілок, оберемки трави. Вона втомлена лежить під деревом. Він приніс і кинув на купу ще оберемок хмизу.
В і н. Малувато. Зараз піду кущі ламати.
В о н а. Я втомилася. Давай відпочинемо. Час є.
Він сідає недалеко від неї.
В о н а. І яку дружину ти хотів би мати?
В і н. …Не знаю. Безглуздо про це думати: я вже маю… А який твій ідеал
чоловіка?
В о н а. Ніжний… чуйний… багатий… веселий – всі навколо такі нудні…
В і н. Образ зіткано із протиріч. Багатому не до ніжностей, бо бізнес – жорстка
справа. А веселі багатими не стають… Залишається веселий, ніжний і без копійки за душею… Або багатий, нудний і дерев’яний.
В о н а. Тобі аби мрію розтоптати…
В і н. …Ти про бажання запитала… Знаєш, з роками стаю менш вимогливим.
В о н а. А я навпаки… Особливо в сексі.
В і н. О-о-о! Відьма… невсипуща.
В о н а. Для тебе що – секс неважливий?
В і н. Важливий, звичайно… Тільки він і так є, як не крути… Однак ним все не
вичерпується.
В о н а. А «все інше» без сексу щастя може дати?
В і н. Послухай, там – в «усьому іншому» у тебе любов є?
В о н а. Так секс і любов – разом же.
В і н. У кого як.
В о н а. …Пити хочеться.
В і н. І мені… Можна траву заварити. Буде чай.
В о н а. Завари, будь ласка.
ДІЯ ДЕСЯТА
По черзі з тієї ж самої бляшанки п’ють чай.
В о н а. Я люблю чай без цукру.
В і н. Я – не дуже… Вип’ємо, ще заварю.
В о н а. …Може ти думаєш, що я не ніжна?
В і н. Чому ж? Ти вродлива…
В о н а. Я ще масаж вмію робити. Лягай на живіт – покажу.
Він лягає. Вона відкладає пусту бляшанку, сідає поруч і починає його м’яти.
В і н. …У тебе міцні руки.
В о н а. Така з обіймів не випустить… Не боїшся?
В і н. Хе! Злякала їжака…
Вона зненацька цілує його. Він перевертається на спину, обіймає її і міцно цілує. Вона через хвилину випручується. Він спочатку не відпускає її, потім змиряється.
В о н а. Чого ти – як з голодного краю?... Мабуть не варто.
В і н. А що варто?
В о н а. Я не хочу.
В і н. …А цілувала чому?
В о н а. …Сподобався.
В і н. Вже не подобаюсь?
В о н а. Відчепись.
В і н. … Не розумію я тебе… То вередлива, то лагідна… Мені здається, що мене
майже ніхто не любить. Діти хіба що. Та батьки… Дитячі ніжності – мимохідь… Дружина надто зайнята собою… Те їй зроби, інше… Мені не вистачає… може, тепла… Чогось не вистачає… навіть не знаю.
В о н а. Ти з нею про це говорив?
В і н. Ні… це надто інтимне… Вона мала б сама відчувати.
В о н а. То, може, й ти її не дуже добре відчуваєш?... Вона часто плаче?
В і н. Ні, інколи.
В о н а. А «чому» ти знаєш?
В і н (роздратовано). Вона й сама пояснити не може. Жіночі примхи.
В о н а (роздратовано). У неї – примхи, а у тебе – складна психологічна
організація! Егоїст.
В і н. Може ти і маєш рацію… Хочеться спокою… Втомився від задач…
В о н а. Йой! Прямо мудрагель!
В і н (сухо). Облиш мене.
В о н а. …Не сердись.
В і н. Не серджусь… Чомусь згадав випадок. В дев’ятому класі я відпочивав у
піонерському таборі. В моєму загоні була напрочуд гарненька дівчина: добра, весела, з каштановим кучерявим волоссям. Я ледь не закохався. Головне – було видно, що вона жадібно бажає кохання. Вона таки полюбила. Звичайного хлопця. Тільки й того, що він грав на гітарі. І грав та співав невиразно. Просто, думаю, за нього око зачепилось. До такої краси він, звичайно, байдужим залишитись не міг. Їх села були неподалік. Вони зустрічались, а після школи – одружились. У неї батьків не було, жила у баби, яка була проти шлюбу. Він привів її до себе додому. Його батьки її не злюбили, бо бідна. Він захищав, як міг… Якось він п’яний побився і його штрикнули ножем. Помер. Батьки її з хати виганяють. Вона плаче, знає, що баба її на поріг не пустить. Запитала пораду у одного-двох друзів. Допомогти – ніхто не міг… Кинулась під поїзд… Потім виявилось, що була вагітною.
В о н а. Невже таке може бути?
В і н. Так жаль її… Така була ніжна та тендітна дівчинка, майже дитина… На
нашій землі стільки горя… (Вийшов з роздумів) Треба гілок наламати.
Йде в глибину острова.
ДІЯ ОДИНАДЦЯТА
Вечір. Вони поспіхом розпалюють багаття.
В і н. Тепер траву зелені кидай зверху!
Вона кидаючи гілки, кричить у сторону теплохода.
В о н а. Е-ге-ге-е-ей!
В і н. Рано кричати, вони нас поки не чують. Головне – дим…
В о н а. А коли пропливуть мимо?
Вона стрибає, розмахуючи руками, і кричить.
В о н а. Е-ге-ге-е-ей! Ми ту-у-у-у-ут! Е-ге-ге-е-ей!
Дим уже валить густий.
В і н. Е-е-е-е-е-е-й! Е-е-е-е-е-е-й!
Вона продовжує стрибати і кричати. Він починає свистіти, заклавши пальці до рота.
В о н а. А як не побачать? Дивись, майже зрівнялись з нами!
В і н. Побачать! Е-е-е-е-е-е-й!
Теплохід дає довгий гудок.
В і н і В о н а. Ур-а-а-а-а-а-а! Помі-і-і-і-і-тили! Ур-а-а-а-а-а-а! Ур-а-а-а-а-а-а!
Вони стрибають і обіймаються. Теплохід призупиняє свою ходу, з нього спускають човен. Обоє, втомлені, відхекуються.
В і н. Човен спускають. Це за нами.
Вона починає тихо плакати.
В о н а. Ніхто мене не накормить такою юшкою, як ти… І чаєм… Дай свій
телефон.
В і н. Не дам.
Вона здивовано дивиться на нього.
В о н а. Боягуз: чоловіка злякався… Чи свою дружину?
В і н. Нічого не хочу змінювати… Краще ти скажеш мені свій телефон на
теплоході.
В о н а. Я й зараз можу сказати. Навіщо тобі?
В і н. Може подзвоню. Зараз – не треба: ще забуду. На теплоході – запишу.
В о н а. А коли не подзвониш?
В і н. Значить – боягуз.
В о н а (плаче сильніше). Що за чоловіки пішли – дохлі… Не дзвони. Не дам
номер.
В і н. Ми на теплоході будемо до завтра разом. Наговоримось.
Вона говорить крізь сльози, стримуючи себе.
В о н а. Не хочу я з тобою говорити. Йди ти під три чорти.
В і н. Не мели дурниці. Ми ще не розстаємось.
З човна кричать: «Ей, Робінзони! Ви з нашого теплохода?»
В і н (голосно). Так!
Інший голос тут же додає: «Точно наші. Я пам’ятаю»… Чутно плескіт весел…
З а в і с а