Буна

П’єса на дві дії

 

 

Події відбуваються на Буковині

Буна – баба (так хотіла щоб на не казати)

Орися – 20-річна внучка буни (в кінці п’єси – 30 років)

Митро – 30-річний чоловік Орисі

Петро – 25-річний, хлопець, сусід Орисі

ПАНТЕЛЕЙМОН – 10-річний син Орисі

Сімйон – старший син буни

Іван – середній син буни, священик

Геньо – молодший син буни

Три невістки

Коля – друг ПАНТЕЛЕЙМОНА

 

 

СЦЕНА 1

Цвинтар. Після смерті діда

 

БУНА: Цеї ночі дідо приходив, сів у своє крісло і сказав уже 5 ранку.

ОРИСЯ: (підходить Орися) Душа сорок днів ходить по землі. (кладе булочки на столик) Може діти, які тут ходять візьмуть.

БУНА: На кого ти мене лишив, куди ти пішов?

 

Орися світить свічечку у маленьку кап личечку на могилі

 

БУНА: Читай чин літії.

 

Орися відкриває молитовник і читає про себе чин літії. Буна плаче. У цей час розгортається цвинтар. Орися читає про себе. Буна плаче. Орися читає у голос.

 

ОРИСЯ: Со духи праведних, душу раба Твоєго, Спасе, упокой, сохраняя ю во блаженной жизні, яже у Тебе, Человеколюбче.

В покоищи Твоем, Господи, идеже вси всятии Твои упокоеваются, упокой и душу раба Твоего, яко Един еси Человеколюбец.

Ти еси Бог, сошедий во ад, и узи окованних разрешивий, Сам и душу раба Твоего упокой

И нине и присно и во веки веков. Аминь.

Едина Чистая и непорочная Дево, Бога без семени рождшая, моли спастися душе его.

 

Буна плаче, на трохи замовкає і Орися читає далі

 

ОРИСЯ: Со святими упокой, Христе, душу раба Твоего, идеже несть болезнь, ни печаль, ни воздихание, но жизнь безконечная.

Сам Един  еси Безсмертний, сотворивий и создавий человека, земнии убо от земли создахомся, і в землю тую жде пойдем, якоже повелел еси, Создавий мя и рекій ми: яко земля еси, и в землю отьидеши, аможе вси человеци пойдем, надгробное ридание творяще песнь: алилуиа, алилуиа, алилуиа.

 

Буна плаче, на трохи замовкає і Орися читає далі

 

ОРИСЯ: Молитвами святих отец наших, Господи Иисусе Христе, Боже наш, помилуй нас. Аминь.

Во блаженном успении вечной покой подаждь, Господи, усопшему рабу Твоему Хрисанфу, и сотвори ему вечною пам'ять.

 

Орися співає

 

Вечная пам'ять

Вечная пам'ять

Вечная память

 

Орися дуже плаче                                                                                         

 

ОРИСЯ: Ти забрав його Боже, ти забрав його

БУНА: Дідик, у п’ятницю нічого не їв, ночами псалтирі вичитував. На Воркуті десять років були, електричну станцію будували, дідо фельдшером працював, казав: «Буде ще Православ’я».

 

Дивиться поруч на могилу                                                                           

 

БУНА: Тут мій батечко. Нам хату спалили, ми у вишитих сорочках тікали, у лісі ставали на коліна і молилися, а мій неньо лишився вогонь гасити, його забрали на Сибір, а потім у Донецьк – на шахту. Вернувся, з прикладеною ногою, ще на дерева вилазив. (дивиться на хрест поруч)  А тут наш прадід, його з возом забрали румуни, коли відступали, щоб він їх віз додому, а дідо їхав і скоро скочив на якось іншого коня, й прискакав додому.

 

Дивиться на іншу могилу

 

БУНА: З цего боку похована дівчина. Бігла горбом казати про наступ і її убили. 

 

Дивиться ще на одну могилу

 

БУНА: Там похований вуйко, їх чотири братів виїхали до Канади, він один вернувся.

 

Дивиться на іншу могилу

 

БУНА: Цей хрести з церкви скидав, і лиш покотився. (пауза) Ісус Христос всі гріхи наші своєю кров’ю омив. А люди його розіп’яли, і зараз ми розпинаємо. Рани Господа Нашого Ісуса Христа зцілюють нас. І я помру десь від Великодня до Вознесіння, хто знає буду у раю чи у пеклі.  

 

 

 

СЦЕНА 2

Село. Подвір’я. Криниця. Орися набирає води. Дорогою йде Митро

 

МИТРО: Орисе, Слава Ісус Христу. У тебе дідо вмер!

ОРИСЯ: Да, Митре.

МИТРО: Шо ти робиш?

ОРИСЯ: Приходи до нас.

МИТРО: Шо тобі помогти?

ОРИСЯ: Буна у церкві, води набираю худобі.

МИТРО: Давай я понесу

 

Митро набирає води і носить худобі. Орися іде з ним поруч.                 

 

МИТРО: Файний урожай цего року.

ОРИСЯ: Як здріють курузкИ, рву їх, луплю і кладу варити. Вони як золото, аж у баняк не вміщаються. То я беру великий, такий на десять літрів, щоб кожному дісталося хоч по два, коли вони прийдуть із церкви… Йду вкопати картоплі, тої шо під найвищим биллям. З-під нього сиплеться така чорна груда, і я відриваю жовту, червону, фіолетову барабулю. Набрала її аж повне відро. І йду до кирниці мити: начираю води, заливаю її, беру макогон і так товчу, що молоденька шкірка розлітається по всьому подвір’ю. І я її на землю, потім знов у відро. Вона своїми очками дивиться на мене, я її цілую. Скільки там цинку, скільки там здоров’я землі!

Проходжуся левадою – умичу свЕкли, моркви, закрУчу фасулі на палицІ, позбираю цибулю, дощ учора так витомачив землю, що цибуля бідна вся повилізала. Буйний у мене город, я і петрушки до барабульки, і кропу нарву, а які у мене здорові помідори, як татових два кулаки. Я їх щоднини кроплю вапном, щоб мушкА не їла. А які у мене огірки, довгі, як ціпи, і такі солодкі, але колються – страх.

Лишаю я цю городинУ і йду до стайні, бо корова риче – їсти хоче. Я заходжу у стодолю, набираю у кошелик сІлосу, що дідо на січкарні нарубав, і кидаю їй у жоліб. Вона щаслива, вже до мене мукає, лижи мене, чуть не зносить. Я її гладжу, скручую віхоть соломи – розчісую. Їй так добре – вона спорожняєси. Я беру шуфлю і чистю гівняки, воняє аж страшно, але нічо – то природа. Вичистила я від неї, порізала їй кошелик яблук, взяла з плазівки баньку і йду доїти. Корова гарцює. Я на неї кричу: «Тихо, Зоре, шо ти си завилА, дай най я тя здою», – а вона не слухається, то я прошу: «Боже, поможи мені цю корівоньку здоїти, взяти доброго молока на лік нам та й всьому селу». До нас усі приходять по сметану, сир – корова молочна, то є що дати. Вона втихомирюється, і я її дою. Цвирьк! Цвирьк! Вім’ї все зменшується, і мені так жаль Зорьку, я ж її за живе беру. Запах молока так б’є мені у голову, що хочу його пити. А шо з того? Я навіть не можу горші до рук взяти, мусю крепко тримати путню, бо вона буде сіпатися і розлиє все, то вже додою.

Зоря з повним ротом слини лижи собі черево, але кляті мухи так її кусають, що вона своїм хвостом б’є все, шо види і не види, і мене не раз по лиці чвахкала, шрами до тепер лишилися. Але, слава Богу, дідо зробив мені щит. Тепер вона по ньому вдаряє, так: трас, трас! Надоїла я повне відро молока. Люди з дороги кажуть: «Добридень», – а я їм: «Доброго здоров’я, спаси Господи», – свята неділька все ж таки на дворі. Захожу у плазівку, виставляю трилітрові банки, цідю у них молоко і кладу у кридениц. А звідти витягую вже їмлені, збираю з них сметану і кладу в холодильник, щоб загусла. А далі роблю сир: зливаю той кисляк з-під сметани у баняк, грію його, потім виливаю у марлю, зав’язую її у дві ключки навхрЕст і кладу на цвик.

«Ооо», – піє кугут, кури кудкудачуть – знесли єйца. Я біжу у хлів, поки їх чужі пси не з’їли. Вже маю повну хату їєц, але на базар не несу – печу пироги на всю нашу родину та й на сусідів. В мене кури розумні, я встаю з ними рано вдосвіта, говорю до них, щоб вони не лякалися людей, не йшли під машини. І мають вони добрий хлів. Я їм зробила там порядок. У них були такі воші, я боятися, що вони перейдуть на мене. То всі курячки з хліва вичистила і дідо вивіз на наш пай, щоб удобрити землю, бо там – то засушить землю, то дощами залиє.

 

МИТРО: Добре, Орисе. Я ще прийду. Йди до хати.

 

Орися йде до хати. Приходить буна.

 

БУНА: Орисе! Орисе!

 

Орися підходить до бабці

БУНА: Пий воду від святого великомученика Іоанна Сучавського, він плив на кораблі і визнав Ісуса Христа – Богом серед язичників, його видали і замучили за це.

Орися бере воду, Буна дає їй ще кусочки просфори

БУНА: (дає дору) Бери і доричку.

ОРИСЯ: (Орися бере ще і дору) Спасибі. Ходіть їсти. (допомагає бабці зайти у хату).

БУНА: Ти вмивалася молоком?

ОРИСЯ: Вмивалася. Я і мамалигу, і пастальки, і картоплю молоду, і компот з позичок зварила!

 

Стіл, два крісла. На стіні над столом багато старовинних ікон. Буна перехрестилася тричі, склала руки, каже у півголосу: «Отче наш». Орися хреститься за буною і повторює молитву.

 

Отче Наш.

Иже еси на небесе

Да святитса Имя Твоє.

Да приидет Царствіе Твоє.

Да будет воля Твоя.

Як на небеси и на земли.

Хлеб Наш насушний даждь нам днесь.

И остави нам долги наши,

Якоже и ми оставляем.

Должникам нашим.

И не введи нас во искушеніє,

Но избаві нас от лукавого.

 

Яко твоє єсть царство і сила, і слава, і воля. Амінь

 

БУНА: Відкривай клятву і будемо читати, з тобою щос гет зле.

 

Вони сідають на постіль біля ліжка, Орися відриває товсту, старовинну книжку, на молитві святітеля Василія Великого. Буна запалює свічку і вони читають молитву. Бабця бере святе масло і мастить Орисі хрестообразно чоло, щоки, підборіддя, руки. Вони читають частину молитву

 

БУНА: Заклинаю тя Богом Вседержителем, богодухновенным гласом человеки вдохнувшим, и апостолом содействовавшим; и всю вселенную благочестия исполнившим; убойся, бежи, бежи, раз- лучися демоны, нечистый и скверный, преисподний, глубинный, льстивый безобразны, видимый безстудия ради, невидимый лицемерия ради, и деже аще еси, или отидеши; или сам еси веелзевул, или сотрясаясь, или змиевндный, или звероличный, или яко пара, или яко птица, или нощедлагольник, или глухий, или немый, или от нашествия усташаяй, или растерзали, или наветуяй, или во сне тяжце, или в недузе, или в язве, или в сме- се скоктаяй, ли слезы любосластныя творяй, или блудный, или злосмрадный, или похотный, или сластотворный, или отраво- любивый, или любонеистовный, или звездоволхвуяй, или до- моволшебник, или безстудный, или любопрительный, или не- постоянный, или с месяцем иремсняянея, или временем неким сообращаяйся, или утренний, или полуденный, или полуночный, или безгодия некоего, или блистания, или по случаю сретился еси, или от кого послан еси, или нашел еси внезапу, или в мори, или в реце, или от земли, или из гладязя, или от стремнины, или от рова, или от езера, или от трости, или от вещества, или от верху земли, или от скверны, или от луга, или от леса, или от древа, или от птиц, или от грома, или о покрова баннаго, или от купели водны, или от гроба идольскаго, или отнюдуже вемы, или не вемы, или от знаемых, или от незнаемых, и от непосещаемаго места, отлучися и иреминися, устыдися образа рукою Божиею созданнаго, и воображеннаго; убойся воплощеннаго Бога подобия, и не сокрыйся в рабе Божием (рабе Божией) Орисі во жезл железный, и пещь огненный, и тартар, и скрежет зубней, отмщение преслушания тебе ожидает.

 

Чуєтьєся як щось ніби з надвору навкає, гавкає, як ніби мавпи кричать і коні іржать.

 

ОРИСЯ: Буно, я вагітна.

БУНА: (здихнула) Будеш виходити заміж за Петра?

ОРИСЯ: Ні, Митро прийде сюди? (здихнула)

 

 

 

СЦЕНА 3

На кухню заходить Митро. Старший хлопець

 

МИТРО: Добрий день.

БУНА: Добридень, синку, сідай.

Орися дає Митрові крісло, Митро сідає. Вона готує йому чай, бере трави з полотняного мішка зав’язаного вузликом, кладе у чайник і запалює газ. Ставить на стіл чашку.

БУНА: Будеш у нас жити?

МИТРО: Не можу маму лишати.

БУНА: А хто за мною буде дивитися?

МИТРО: Дома велике хазяйство й у сестри четверо дітей.

БУНА: Орисе, йди здійми споду корінь аїру, зроби настойку для серця, і корінь костолому – наріж для колін, і принеси полин, добавиш до трав.

 

Орися пішла на під.

 

БУНА: Митрику, будеш ходити до мами. Бери гезди трохи цукру, і йди дай лошиню, всю оранину ходило з кобилою.

Буна насипає у банку цукор і дає Митрові. Він іде до коней. Приходить Орися з коріннями і травами і розкладає їх на стіл. За нею приходить Митро. 

БУНА: Митрику, йди візьми у стодолі на верітку сіна і кинь корові. 

 

Митро йде до корови. Орися ріже костолом і накладає у банку. Приходить Митро. Вона наливає йому чай.

 

ОРИСЯ: Чай.

МИТРО: Ти зі мною пий?

 

Орися бере ще одну чашку і наливає чай. За тим ставить біля стола два крісла. Буна сидить на постелі і читає акафіст. Орися наливає ще одну чашку чаю і ставить біля буни на крісло.

 

ОРИСЯ: Беріть Бабцю, це чай з липи, тміну, м’яти, чебрецю, золототисячнику.

БУНА: Спаси Господи.

 

Орися з Митром сідають за стіл, вона трохи трясеться. Вони потроху п’ють чай.

 

БУНА: Орисе! Орисе! Треба порєдки робити і їсти варити. Вмий ці двері і бігом розчиняй тісто, будеш колачі місити, щоб до церкви на служебку було, що дати.

БУНА: Розкладай піч. Бери у плазівці спочатку дрібненькі дрова, а так май товсті. (Співає «Господи помилуй».)

 

Митро бере баняк і йде за дровами. Буна бере Псалтир і читає 1 кафізму у голос.

 

БУНА: Блаже́н муж, и́же не и́де на сове́т нечести́вых и на пути́ гре́шных не ста, и на седа́лищи губи́телей не се́де, 2 но в зако́не Госпо́дни во́ля eго́, и в зако́не Его́ поучи́тся день и нощь. 3 И бу́дет я́ко дре́во насажде́нное при исхо́дищих вод, е́же плод свой даст во вре́мя свое́, и лист eго́ не отпаде́т, и вся, ели́ка а́ще твори́т, успе́ет. 4 Не та́ко нечести́вии, не та́ко, но я́ко прах, eго́же возмета́ет ветр от лица́ земли́. 5 Сего́ ра́ди не воскре́снут нечести́вии на суд, ниже́ гре́шницы в сове́т пра́ведных. 6 Я́ко весть Госпо́дь путь пра́ведных, и путь нечести́вых поги́бнет.

 

ОРИСЯ: Слава Отцю, і Сину, І Святому Духу. АМІНЬ

 

Орися бере велику миску, кладе у неї трішки дріжжя, посипає його цукром, розтирає ложкою і наливає у миску води. Ллє у миску молоко, сипи білу муку, збиває пару яєць, починає все це мішати ложкою. Орися збирає зі столу клейончасту скатертину, витирає його, посипає мукою, кладе качалку, ножем відрубує шматок тіста, кладе на стіл, мастить руки олією, ллє трохи у миску з тістом, бере качалку і тачає тісто. Потім розділяє його на три шматки і сукає руками пасма. Зробила чотири і переплітає їх: тримає одну, дві перекидає, тримає іншу, знову дві перекидає і так плете косичку, обводить її четвертим пасмом і кладе у тасу. Бере тарілку, б’є туди яйця, сипле цукор і збиває виделкою.

 

БУНА: І студинец треба залити.

 

Заходить Митро з дровами

 

БУНА: Митре, йди зарубай кугута.

 

Митро поставав баняк з дровами і пішов ловити півня.

 

 

СЦЕНА 4

Телефонний дзвінок. Буна підіймає слухавку

 

БУНА: Слава Богу мої голубчики.

 

Буна їм співає.

Глянь моя, дитино,

Через Україну,

Через нашу хату,

Вже качки летять.

 

БУНА: Приїжджайте. Приїжджайте.

 

Дитина плаче.

 

ОРИСЯ: Я йду подивлюся, чого він плаче, чи він не впав.

БУНА: Дай мені його молоко.

 

Орися дає у пляшечці молоко.

 

БУНА: Піди у підащі, там справа є складені березові дрова, принеси поліно і поклади його у шпаргат на грань, сокоти, щоб не спопеліло, аби лиш обвуглилося. Візьми половину літрової кружки води, вибере то вугілля у воду, і принеси мені з поду макітр’ю з макогоном, я перетру на порох.

 

Буна виходить. Заходить Митро

 

 ОРИСЯ: (Плачучи.) Вона навіть подивитися мені на нього не дає. Вночі, коли я сиджу біля нього, його навіть не чути. Я навіть не знаю, які у нього очі. Роби щос Митре.

МИТРО: (здихає) Господи, поможи.

 

Заходить Буна

 

БУНА: Вже ніч, а ще плечі не вмиті. Орисе, ходи зо мною у баню. (Буна й Орися йдуть у ванну кімнату). Йди з братрури начерни води.

 

Буна залізає у ванну.

 

Орися вийшла на кухню, набирає воду з вийому з боку печі і плаче.

 

ОРИСЯ: Треба їхати звідси!

МИТРО: Куди їхати?

ОРИСЯ: За кордон!

МИТРО: Хто нас там чекає?

ОРИСЯ: А тут?

МИТРО: З ким ти буну лишиш?

 

У цей час у ванній кімнаті буна знімає одяг складає на пральну машинку і залізає у ванну.

 

БУНА: Орисе! Мені холодно.

 

На кухні

 

МИТРО: Ти знаєш, скільки треба грошей, щоб виїхати?

 

У ванні

 

БУНА: Орисе, як я зараз беру ломагу, ходи сюди.

 

На кухні

 

ОРИСЯ: Іду! Іду! Води начираю.

У ванній

 

БУНА: (у ванні) Кіко то бави вОду начирнути?

 

На кухні

 

ОРИСЯ: Уже іду!

МИТРО: Скільки такого було, що гроші забирали, а людей у тюрми кидАли.

 

У ванній

 

БУНА: Орисе! Давай воду, бо деревію тут чисто!

 

На кухні

 

МИТРО: Де найдеш гроші? Чи ми туди живі доберемося? Чи там буде робота? А Ілля, буна? Що з ними буде?

ОРИСЯ: У нас нема де жити – це її хата. Вона її перепише на Геня, а як умре, вони нас викинуть.

 

У ванній

 

БУНА: Ти йдеш, чи нє?

 

Орися заходить у ванну кімнату. Буна дає їй старий лляний рушник.

 

БУНА: Шурую добре спинну, гет до низу.

ОРИСЯ: Йду наберу ще гарячої води. (Виходить з відром на кухню.) На, набири води.

 

Митро бере відро, набирає воду, Орися біжить до ПАНТЕЛЕЙМОНА, і повертається). (Стає біля образів).

 

 Ісусе милостивий, Матір Божа, всі святі, святі ангели і архангели, донесіть мою молитву до Бога. Святий пророче ІОАНН ХРЕСТИТЕЛЬ, бережи мого сина.

БУНА: Орисе! Орисе! (Орися прибігає і миє буну.) Дай ту лавочку. (Показує на маленьку лавочку. Орися дає, вона стає на неї, потім на землю.) Дай мені то вбраннє, що я наготувала, бо я тут як статУя грецька застигаю.

 

Буна виходить з ванної кімнати на кухню

 

БУНА: Орисе, всій муки до мамалиги. А ти, Митре, прибери у церкві – вони завтра будуть службу служити. Там образи повітерай, у вІвтарі попилосос, але не дай Бог, нічо на Престолі не чипай. Митро виходить.

 

БУНА: Орисе, підійди до мене.

 

Орися підходить

 

БУНА: Пам’ятаєш, як я тобі у дитинстві показувала молитися?

ОРИСЯ: (хреститься.) Во ім’я Отца, і Сина, і Святаго Духа. Амінь. (І хрестить кожен кут кімнати.) Ставлю вас, ангели хранителі, по чотирьох кутах, а вас, архангели, по чотирьох сторонах.

БУНА: Кажи «Богородице Дево», щоб Матір Божа дала тобі розуму і за мене попроси.

 

Укриває буну і виходить з кімнати. Буна співає з вікна своєї кімнати пісню

 

Змолодо ще життя мого

Зробив я лиш діла злі

На землі кілко я жив,

Вогонь собі заробив

 

Думаю у кажді хвилі,

Що зближається конец

Зближається день великий

Зробиться мені питання

 

Світи, світи, задля тебе,

Що я згубив свій вінець

Світи, світи, задля тебе

Згубив я небесне добро

 

За то я тепер відходжу

Від Господа бин прийшов

Тату за гріхи мої

Муку вічну у пеклі

 

Прийдіть браття ви усіма

Прийдіть тато, моя мамо

Й дайте мені на мій відхід

Та останні цілування

 

І плачте ви усі гірко

Що я прожив життя дармо

Діло мене засудили

І у пеклі буду мучений

 

Плачте мамо тепер гірко

Бо лиш ти у цім винна

Ти мене з малку пустила

Тепер іду горіти у пекло

 

Смерть стоїть передо мною

Коло ніг ангел злий

А кругом мої постелі

Стоють посланці пекла

 

А мой здалека я бачу

Ангела від Хреста

Котрий плаче із слозами

Що дасть отвіт за мене

 

І тепер будьте здорові

Бо ж відходжу від світа

Йду у дорогу незнакому

Котру я не пізнавав

 

А при кінци цеї дороги

Стоїть суд Господний

Ах приходи Ангел злий

Кинув мене у погибель

 

Бо мій правдивий суддя,

Заповідав він мені

Заповідав мені сказав

Іди у вогонь нивгасуючий

 

Кілько я жив на землі,

Я міг бути спасенний

Світи світи заблуджений,

Хто тебе люби вмирає

Амінь

 

 

 

СЦЕНА 5

Кухня.

 

БУНА: Орисе! Митре! Сонце сходить – вставайте! Хто рано встає – тому Бог дає. Йдіть митися, молиться, пийте святої води і беріть просфору. Раз, два!

 

Орися з Митром йдуть до ванної кімнати. Буна хреститься, складає руки і каже про себе молитву «Отче наш». Орися і Митро виходять, хрестяться тричі перед іконами, складають руки і моляться про себе молитву «Отче наш». Беруть графин наливають у маленький стаканчик святої води і п’ють ковточками, за тим ламають суху просфору і надкусюють її.  

 

БУНА: Нас було десятеро, як діда на війну у сорок четвертому забрали, й одинадцяте народилося. Ми голі босі худобу пасли, город садили, сіно складали, до лісу ходили дрова збирати. Так ми жили і виростали, і я повиділа що то добре є наука і пішла на агронома учитися у бабиній нижній сорочині з льону, у спідничині, а зверху мама мені светр в’язала, і так у романках у тридцять градусів морозу я пішла на науку.

 

Чути, як на подвір’я заїжджають автомобілі. До хати заходять троє буниних синів, три їхні дружини і троє дітей. Чоловіки у костюмах. Жінки нарядні.

 

БУНА: (Зустрічає їх біля дверей.) Слава Богу, ви приїхали.

 

Орися і Митро дивиться на гостей великими очима. Діти бігають.

 

СІМЙОН: Славу Ісусу Христу!

БУНА: Навіки слава Богу!

 

Сімйон тричі цілує маму, дає їй пакет і цілує руки.

 

БУНА: Дякувати Богу, що витягнула тебе з Серета.

 

СІМЙОН: Мамо!

 

У дорогу далеку

Ти мене, на зорі проважджала

І рушник вишиваний,

На щастя і на долю дала.

 

Сімйон підходить до Орисі, цілує її тричі і дарує ікону

 

ОРИСЯ: Батьку Сімйоне, будь ласка, ходіть сюди.

 

Вони заходять у хату. До Буни підходить середній син, тричі цілує її.

 

ІВАН: Мамо, Слава Богу!

БУНА: Благодарю Бога, що я за тобою у млин пішла, і шо ми не згоріли. Дитинко, моя дитинко.

 

Іван дає їй квіти і йде на кухню. До буни підходить молодший син Геньо, цілує її тричі і дає пакет.

 

ГЕНЬО: (Дає пакет) Мамо, Христос Воскресе!

БУНА: Воістину воскресе!

 

Цілує її і дає пакет.

 

БУНА: Геню, мій Геню, голубчику мій, золотце моє. Втратила я одну дитину, який дар від Бога, що ти народився.

 

Геньо йде на кухню. Підходить перша невістка і обіймає буну,

 

Перша невістка: (обіймає буну) Добрий день, буно, Коля поїхав до моєї мами.

БУНА: Добрий день, моя пташечко.

Друга невістка: (обіймає буну) Здраствуйте. Як ваше здоров’я?

БУНА: Здраствуй. Слава Богу.

Третя невістка: Мамо, здорові були, я вам привезла хустку до церкви.

БУНА: (бере хустку) Дякую, доню.

 

 Виходить Сімйон з хати

 

СІМЙОН: Мамо, ми йдемо до тата на цвинтар.

ІВАН: Я візьму з церкви облачення, кадило, відслужимо панахиду.

 

Іван пішов

 

ГЕНЬО: Покладемо цукерки на столик, там діти ходять.

 

Геньо йде 

 

СІМЙОН: Піду візьму свічки у церкві.

 

Сімйон пішов

 

 

СЦЕНА 6

Велика, висока кладка, через річку.

СІМЙОН: Іване, Орися просить взяти ПАНТЕЛЕЙМОНА, вона хоче поїхати щось трохи заробити, ти можеш?

ІВАН: Дитині треба жити з татом і мамою.

СІМЙОН: Геню, а ти?

ГЕНЬО: Та у нас буде дитина.

СІМЙОН: І у мене своїх четверо.

ГЕНЬО: Буна ще зможе подивитися за ним.

 

 

У цей час дома Орися з Митром на кухні. Орися дає йому паспорт

 

ОРИСЯ: Це твій. Вже треба їхати. (Пішла у ванну кімнату.)

МИТРО: (Дивиться.) Що за Головатюк?

ОРИСЯ: Яка різниця?

МИТРО: Шо крадений?

ОРИСЯ: Нам зробили паспорти.

 

Орися кричить у ванній кімнаті, і виходить налякана.

 

ОРИСЯ: Не чую ні рук, ні ніг – током вдарило. (пауза) Нас привезуть у місто, а роботу і житло будемо питати у наших жінок.

МИТРО: А ПАНТЕЛЕЙМОН?

ОРИСЯ: ПАНТЕЛЕЙМОНА візьме Сімйон! Ми вже їдемо, збирайся!

МИТРО: Як уже?!

ОРИСЯ: Уже, уже.

МИТРО: Ти чула, як розказувала Минидора, що їх у морозильних камерах перевозили через кордон, потім переправляли через річку, двоє жінок утопилося, а тих решта зловили і посадили у тюрму. І гроші! Їм не вернули. Минидора до тепер у тюрмі.

ОРИСЯ: А Вецьо з Саветою, диви, яку хату виклали, і нічо їм – роблять. І дітей виучили. Що ми Їлику дамо.

МИТРО: У мене мама уже старенька.

ОРИСЯ: За пару минут бус приїде, ти вже зібраний?

 

Митро збирається. Орися підходить до ліжка Іллі і цілує сина. Орися виходить. У дверях її зустрічає Петро.

 

 ПЕТРО:  Я видів біля твоїх воріт бус, що за кордон їде.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН плаче

 

ПЕТРО:  Шо ти робиш?

ОРИСЯ: Тобі женитися треба, як мама веліла, на Ганці.

ПЕТРО:  Шо ти с наробила? Треба було просто трохи почекати.

 

Петро здихнув. Син заплакав

 

ПАНТЕЛЕЙМОН: Мамо, мамо. Нікуди не їдь.

ОРИСЯ: Я скоро вернуся.

 

Орися виходить. Петро дивиться їй вслід.

 

 

 

ДІЯ ІІ

 

 

 

Сцена 1

Сильна злива, блискавка. Дорогою йде босий ПАНТЕЛЕЙМОН і так плаче, аж захлинається, заходить на подвір’я. Буна молиться біля дверей.

 

БУНА: Ти не видів, який дощ надворі?

ПАНТЕЛЕЙМОН: Лиш не бийте мене! Я загубив…

БУНА: Худоба і та знає дорогу додому!

ПАНТЕЛЕЙМОН: Корова шо у стайні?

БУНА: Уже давно.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Я її шукав. Визирав потяг, щоб знати, коли гнати коровинку додому.

БУНА: По сонцю треба дивитися.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Я візирав, візирав, а потяга не було. Почавси сильний дощ, і худоба порозбігалася. Я пішов шукати її на ферму, а там дуже багато корів, і всі такі, як вона.

БУНА: Ти молитви вивчив?

ПАНТЕЛЕЙМОН: Вивчив!

БУНА: Не бреши! Дай молитвЕник, я зараз перевірю.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Я дуже бігав по фермі і, видий, там загубив.

БУНА: Людоньки добрі, щоб корови по ньому талабувалися. Ти не хочеш вчитися з готової книжки, – я у такі роки писала вамном по камінню, викладала букви з соломи, щоб читати, патички мочала у болото і писала, а як сходила вода на річці скоро бігла писати по піску, а ти загубив молитвенник. Ану іди скоро і шукай його його! Шо за нешисті на мою голову найшло.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН вибігає з подвір’я, біжить дорогою і плаче, зустрічає Петра, який іде з банькою молока.

 

ПЕТРО: ПАНТЕЛЕЙМОНЕ, куди ти біжиш у такий дощ?

ПАНТЕЛЕЙМОН: Я шукаю молитвеник. (дивиться на баньку) У вас у молоко капає дощ.

ПЕТРО: Розумний ти, ПАНТЕЛЕЙМОНЕ.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Правда?!

ПЕТРО: Але нікуди не біжи у такий дощ.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Я загубив бунин молитвеник.

ПЕТРО: Я думав то дощ, а то ти плачеш?

ПАНТЕЛЕЙМОН: А ви не виділи молитвенника?!

ПЕТРО: Не видів. А як там мама?

ПАНТЕЛЕЙМОН: Мама в Америці, казала по телефоні тої неділі, що скоро приїде. Вона висилає мені великого трансформера, він і у камаза складається.

ПЕТРО: А тато з нею?

ПАНТЕЛЕЙМОН: Тато? Мама про тата не говорить, лиш каже, щоб я добре вчився, і що коли вона приїде, (Показує на хату.) ми будемо жити у цій великій хаті. Там на другому поверсі буде моя кімната. Хочете покажу, де я буду жити.

ПЕТРО: Пішли.

 

Заходять у кімнату новозбудованого будинку.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН: (Показує.) Тут буде моє ліжко, тут стоятиме м’яч, мама мені вислала великий, баскетбольний, тут я покладу свій конструктор, мама сказала, що вишле мені. І я хочу мати велику шафу з іграшками, як Коля має. Тут ми будемо з мамою жити.

ПЕТРО: А тато?

ПАНТЕЛЕЙМОН: І татом. А сьогодні вона має передати мені посилку.

БУНА: (чути крик) ПАНТЕЛЕЙМОН! ПАНТЕЛЕЙМОН!

ПАНТЕЛЕЙМОН: У вас молитвеника нема?

ПЕТРО: Такого, як у твоєї буни, точно нема.

 

Чути, як гуде автомобіль.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН: О! такий звук, як привозять посилку.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН прибігає на подвір’я, бачить біля дверей великий чорний сміттєвий пакет, обмотаний скотчем. Підходить і розмотує його.

 

БУНА: (виходить на поріг, спираючись на палицю підходить і бере пакет) Я це розмотаю.  А ти йди у Марахти узбирай яблук і дай коровинці, вона сьогодні нічо не пасла, ади яка голодна ричі, і козу здій. Ти молочко любиш пити. І йди свині піло дай. Ти молитвеник приніс? Без молитвеника додому не вертайси.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН плачучи пішов.

 

БУНА: Ти чув, як нашій коровці зле, вона простудилася. Піди на під, там є ящики складені на лавиці, з зіллям, там читай, де пише деревій, піжма, кропива. Візьми торбину і набере всього пов’язці, я зварю корові чай від потилиці.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН пішов по зілля. Буна взяла пакет. Знайшла там лист, дістала з кишені фартуха окуляри і читає лист.

 

БУНА: «Буно і дорогий мій ПАНТЕЛЕЙМОН!». «…Пишу вам з нового світу». «…Я поміняла кучу роботів».  «…Зараз дивлюся за бабою, яка геть не розуміє, що робить. Я їй даю ложку у руки, а вона не знає, куди її класти». «…Знімаю кімнату, нас одинадцятеро живе: українці, молдовани, румуни. Недавно таке сталося: дві наших жінки дуже сварилися, а румин взяв і всі меблі потрощив». «…але він їх сам із смітника наволочив». А як ми приїхали, то не могли і поворухнутися, як сіла на крісло то так і вклякла, до ранку не могла встати, слава Богу, що набрала плашечку води з нашої кринички то попила її і пішла. «…Буно, а як будується моя хата? Як тільки її накриють і вмастять, то приїду». «…ПАНТЕЛЕЙМОНУ не давайте багато роботи, лишіть, най учитци. Може хоч з него будуть люди». «…Я ще зароблю трохи грошей і приїду, я вже не можу тут. Нас за людей тут не рахують, дуже тяжко». «… Якби жити, як людина. Тримайтеся там. Я вас крепко цілую. Буно, любіть мого синочка».

 

Заходить ПАНТЕЛЕЙМОН з торбинкою зілля і банькою молока.

 

БУНА: Їш молоко і йди давай трюшатам. Чого ти так си скривив, малим дітим не можна їсти солодкого.

 

Ілля похнюплено бере з печі алюмінієву ложку, залізну маленьку миску, ллє у неї з баньки молоко, кладе з півлітрової банки цукор. ПАНТЕЛЕЙМОН бере на столі калач, обдирає його верх і кидає у миску з молоком.

 

БУНА: Читай Акафист Пресвятій Богородиці, шоб с ми не губив більше молитвеники.

 

Буна дає ПАНТЕЛЕЙМОНУ маленький акафіст

 

БУНА: Йди до Петра, кажи йому, най нам ограду викоси тай най готуєси сіно косити, і зайди у стодолю, порахуй, скільки є острОгів, щоб копиці складати, і приготуй вила, граблі, буде десь семеро чоловік.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН йде до Петра, зустрічає по дорозі друга Колю.

 

КОЛЯ: Здоров, куди йдеш?

ПАНТЕЛЕЙМОН: До своєї хати.

КОЛЯ: Я з тобою, пограємося.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Пішли, я покажу тобі свою кімнату.

 

Заходять у майбутню кімнату ПАНТЕЛЕЙМОНА. Бігають по кімнаті і стріляють один у одного з картапульки.

 

КОЛЯ: Ти дивишся черепашки нінця?

ПАНТЕЛЕЙМОН: Дуже люблю сплінтера?

КОЛЯ: А я люблю Мікеланджело, Рафаелло, Леонардо і Донателло.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Тобі добре, у тебе є мама.

КОЛЯ: У кожного є мама, навіть у мухариц.

БУНА: (чути крик) ПАНТЕЛЕЙМОН! ПАНТЕЛЕЙМОН!

ПАНТЕЛЕЙМОН: Я пішов.

КОЛЯ: Ще пограємося?

ПАНТЕЛЕЙМОН: Я вже мушу йти.

 

Ілля заходить на кухню.

 

БУНА: Де Петро?

ПАНТЕЛЕЙМОН: Сказав, що зараз прийде.

БУНА: Нема коли чекати, – ходи ти зі мною до церкви.

 

Заходять до церкви, що на другому поверсі буниної хати. Буна сідає на диван.

 

БУНА: Йди у вІвтар. Там на престолі під Євангелією є клійончитий пакетик, дай його сюди.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Краще ви йдіть.

БУНА: Жінкам у вІвтар не можна. (ПАНТЕЛЕЙМОН зайшов у вівтар.) Боже все мені прости, бо немає людини, що не згрішила, тільки ти єдиний, Господи, без гріха, і правда твоя, правда вічна… ПАНТЕЛЕЙМОН! Виходи, шо с ми так довго там робиш.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Тут нічого немає.

БУНА: Як немає?! Дивиси добре під Євангелію.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Тут немає Євангелії.

БУНА: Євангелії нема! Яка смерть.

 

До церкви заходить Петро.

 

БУНА: Гроші пропали! Я тримала ті гроші на похорон.

ПЕТРО: Перед смертю не можна злі слова говорити, бо не потрапити у рай. Стефан Митра Танасевого все життя прожив по-Божому, ні з ким не сварився, ніколи нікого не судив, не крав, все для людей старався. А перед смертю запхав гроші у шпагат і запалив – ціле життя збирав. Піч рознеслася – його хата згоріла, діти пішли світом, і ні в кого з них немає дітей.

ПАНТЕЛЕЙМОН: (З вівтаря.) Не бийте мене, Вас Бог забере до раю.

ПЕТРО: ПАНТЕЛЕЙМОН, виходь.

 

Ілля виходить з вівтаря.

 

БУНА: Тепер я навіть на труну не маю.

ПЕТРО: Трунар завжди має на всяк випадок труну. Яма вже є, коло вашого діда, пам’ятник є, шо Вам ше треба? Вбраннє видий маєте.

БУНА:  А обід? А за поману дати?

ПЕТРО: Тепер кожен у хаті має шо їсти.

БУНА:  Я ще склала пару рублів з пенсії, добре, що ховала у друге місце. Хто б то міг ті гроші взяти? То ші мали бути дідові на смерть, але я вже затримала собі.

ПЕТРО: Не думайте злого.

БУНА: Там було тисяча доларів, не всі мали були на похорон, я думала віддати тобі, щоб коли ця дитина вирости, ти дав йому.

ПЕТРО: Я попіклуюся про ПАНТЕЛЕЙМОНА.

БУНА: Най тобі Бог помагає. Ще треба встигнути піти до сільради – перепишу Іллі хату. Може хоч колись свічку мені всвіти, буряни повімикає, бо то гет не файно, коли так позаростало на гробах, люди ходять дивляться.

ПЕТРО: А де Ваші сини?

БУНА: Вони вже так давно не були у мене: один поїхав до Канади, другий – десь у Ізраїлі, а менший має таку тяжку роботу, шо дай мені чисту годину.

ПЕТРО: А Ваші брати чи сестри?

БУНА: Вони вже всі повмирали. Нас було одинадцятеро. Когось німці з Другої світової війни забрали до Польщі. Хтось виїхав до Бразилії… Їдіть з ПАНТЕЛЕЙМОНОМ до Марахти, скажіть, що мене треба буде купати. А хлопець на твоїй совісті –  навчи його ґаздувати.

 

Петро й ПАНТЕЛЕЙМОН виходять.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН: А шо буна вмре?!

ПЕТРО: Вона ще довго буде жити. ПАНТЕЛЕЙМОНЕ, а ти хочеш з мамою поговорити.

ПАНТЕЛЕЙМОН: А як, де вона?

ПЕТРО: Пішли.

 

 

 

СЦЕНА 2

ПАНТЕЛЕЙМОН сидить за комп’ютером. Петро сидить біля нього збоку. Обличчя Орисі на екрані комп’ютера у скапі

 

ПАНТЕЛЕЙМОН: (ніжно з усіх боків мацає руками екран, цілує його) Мамочко, це ти?! А коли ти приїдеш?

ОРИСЯ: (плаче.) Скоро приїду.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Мамо, а у тій хаті, де ми будемо з тобою жити, ми поки з Кольом граємо войнушки.

ОРИСЯ: Я привезу тобі багато іграшок будеш гратися. А ти там добре їш?

ПАНТЕЛЕЙМОН: Добре, добре, я їм хліб з молоком. А коли ти точно приїдеш, щоб ми уже переїхали до нової хати?

ОРИСЯ: Скоро, скоро.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Я там вже собі кімнату вибрав. Мамо, я тебе кожен день визираю, а тебе нема і нема.

ОРИСЯ: Ти вже так виріс. А ти хочеш в Америку?!

ПАНТЕЛЕЙМОН: Америку?! Нє, ти ліпше приїжджай сюди. Я тобі всьо, шо треба, поможу. У нас є хата. Ми ще будемо говорити?

ОРИСЯ: Будемо.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Скажи, щоб і він зі мною поговорив. Мамо, тепер я зможу тебе впізнати, коли уздрю на дорозі.

ОРИСЯ: (Плаче.) Скоро, синочку, скоро.

 

Петро кладе Іллі руку на спину

 

ПАНТЕЛЕЙМОН: Мамо, я вже йду тебе визирати – буду на мосту чекати.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН вийшов.

 

ОРИСЯ: Буна чуєть зле. Приїжджай. Тут син.

 

 

 

СЦЕНА 3

Буна на кухні, ставить на сіл тарілку з пшеничкою, на якій викладений цукерками хрестик, калач, затискає вертикально у нього свічку, ставить сірник. Заходить ПАНТЕЛЕЙМОН

 

БУНА:  Щоб ти на всі святки давав за мене поману, бо вмерлі приходять до тих, хто забуває їх.

 

Буна бере тарілку з пшеницею, ставить на неї калач і дає ПАНТЕЛЕЙМОНУ

 

БУНА:  Во ім’я Ісуса Христа, наперед душі Василя.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН бере поману, ставить калач з тарілкою на стіл, запалює свічку, хрестяться, каже про себе «Отче наш».

 

БУНА:  Йди (показує) візьми цей чистий рушник і повитирай образи у кімнатах. Потім розстели по хаті (показує) ці чисті веріткИ, і замети ограду.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН виходить. Буна вбирає одяг на смерть.

 

БУНА: Ми росли і гадки не мали, що нас чекає завтра. Я мала пішла до сусідів муку віддати, приходжу: вони всі порізані, розкидані по лавах і кров тече рікою. А як я верталася з науки, ніч застала мене у лісі, – вилізла я на ялицю до ранку перечекати тай впала прямо на вовка, він сокотив мене. А як йшла я на науку, то у полі замерзла, доповзла до ближньої хати, а люди не хотіли мене впускати, я кричала, що умру, то вони приймили мене і дали гарячої води… Люди  працювали у колгоспі від зорі до зорі, у них все повигрібали з комор, і ми їли напівзамершу, сиру бараболю. Ще багато є живих з тих, які до зернини змітали з людських хором – одні скоро повмирали, а інші залишилися на сміх людям. Як то треба по праві у світі жити. (знімає хустку, витягує із волосся, із задньої частини голови, маленький гребінчик, розплітає косу і розчісує її) У мене мама вмерла, і мене баба виховала, але я умираю на своїй землі. Дай Господи, щоб Орися вернулася додому.

 

Буна сідає на ліжко. Заходить ПАНТЕЛЕЙМОН

 

ПАНТЕЛЕЙМОН: Буно, буно, я вже все зробив. (Тихше) Що це з бабцьою. Піду до буйка Петра.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН виходить

 

 

СЦЕНА 4

Петро з ПАНТЕЛЕЙМОНОМ заходять на кухню до тітки Фрузіни.

 

ПЕТРО: Слава Ісусу Христу!

ТІТКА ФРУЗІНА: Слава навіки Богу!

ПЕТРО: (Витягає з пакета калач, кладе на стіл, витягає миску куті, на ній викладений цукерками хрестик. Ставить калач зверху на миску, ставить у нього свічку, запалює її сірником, бере це все у руки і дає жінці.) Во ім’я Ісуса Христа, наперед душі Раіхти. (Жінка бере, кладе на стіл поману. Всі троє хрестяться,складають руки і  кажуть про себе «Отче наш», знову хрестяться.)

ТІТКА ФРУЗІНА: Дай Боже їй Царство небесне… А дитина?

ПЕТРО: У мене буде жити.

ТІТКА ФРУЗІНА: Дай Боже тобі здоров’я. Ми всі тобі будемо помагати. А шо Орися?

ПЕТРО: Може приїде.

ТІТКА ФРУЗІНА: Могла б уже вертатися.

ПЕТРО: Буде тут.

ТІТКА ФРУЗІНА: Хату перекрили. Ти це все робиш? Як ґазда у їхній хаті. Вийшла б вона за тебе заміж – ґаздували б? А не їхала б чужими світами. Шо то наші люди тепер варті.

ПЕТРО: Гай ми йдемо

ТІТКА ФРУЗІНА: Йдіть з Богом.

ПЕТРО: І Ви лишайтеся з Богом, тітко Фрузіно.

 

Виходять і йдуть дорогою.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН: А ви будете зі мною жити?

Петро Змовчав

ПАНТЕЛЕЙМОН: А я зможу гратися у своїй хаті.

ПЕТРО: Зможеш.

ПАНТЕЛЕЙМОН: А буниних кіз пасти і доїти?

ПЕТРО: Зможеш.

ПАНТЕЛЕЙМОН: А ранком їсти дорУ? Відривати від барабулі кільця? Гратися з курятами?

ПЕТРО: Зможеш.

ПАНТЕЛЕЙМОН: А я зможу їсти колач з молоком, але верхушку здирати?

ПЕТРО: Зможеш

ПАНТЕЛЕЙМОН: Буна мене фист за це сварила.

ПЕТРО: Будеш у мене жити.

 

 

 

СЦЕНА 5

У новозбудованій хаті Петро, ПАНТЕЛЕЙМОН Орися, тримає за руку сина. Оглядають хату.

 

ПЕТРО: Фундамент глибокий, сволоки туго затягнуті. Й у хаті вже убілено.

ПАНТЕЛЕЙМОН: (їдуть хатою переходять в іншу кімнату) Мамо, це моя кімната, тут буде мій комп’ютер (показує), тут телевізор, (показує), тут конструктор, але де він?

ОРИСЯ: В Америці мама тобі все дасть. (син з недовірою дивиться на неї, помалу забирає руку)

ПАНТЕЛЕЙМОН: Вуйко Петро сказав, що будує цей будинок, і ми будемо тут з тобою жити.

ОРИСЯ: Петре, і шо з цеї хати?

ПЕТРО: Жити є де!

ОРИСЯ: Давай не будемо.

ПЕТРО: Нащо було хату будувати?

ОРИСЯ: Тут нема роботи, що тут вдієш?

ПЕТРО: Сина виховувати!

ОРИСЯ: А що я зможу тут йому дати?

ПЕТРО: Люди живуть. У нас є ґазди: гектарі поля тримають, стайні худоби обходять, і щонеділі у церкві. Ви жалієтесь, що вам там тяжко, а додому не вертаєтесь.

ОРИСЯ: Там світ рухається.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН забирає свою руку з її руки. Вона присідає до нього.

 

 ПАНТЕЛЕЙМОН, мама для тебе все зробить. Все для тебе, і хату ми побудували для тебе, і в Америці я працювала для тебе.

ПЕТРО: Залиш дитину.

ОРИСЯ: Як можна його тут лишати?

 

Говорить до ПАНТЕЛЕЙМОНА

 

ОРИСЯ: Ти полетиш на літаку, матимеш багато іграшок, мама тебе нічого не заставлятиме робити.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН виривається з її рук і тікає. Забігає у півницю і замикається там.

 

ОРИСЯ: (кричить) ПАНТЕЛЕЙМОНЕ, повір мамі, поїхали зі мною.

 

ПАНТЕЛЕЙМОН плаче.

 

ОРИСЯ: (Стукає у двері.) Зараз за нами приїдуть, нам треба скоро бути в  аеропорту. Я більше не зможу за тобою приїхати.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Лишайся тут, будемо разом жити.

ОРИСЯ: Шо ми тут будемо робити? Там мама покатає тебе на американських гірках, будеш учитися.

ПЕТРО: ПАНТЕЛЕЙМОН виходи.

ОРИСЯ: Що у нього тут є!?

 

ПАНТЕЛЕЙМОН співає «Господи помилуй».

 

ОРИСЯ: Він такий, як буна, став.

ПЕТРО: Буна на нього хату переписала.

 

Орися знервовано стукає у двері.

 

ОРИСЯ: ПАНТЕЛЕЙМОНЕ, мама більше не зможе за тобою приїхати.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Мені тут добре.

ПЕТРО: ПАНТЕЛЕЙМОНЕ виходи, мама буде жити у твоїй хаті.

 

Під’їжджає автомобіль, сигналить. Орися щосили стукає у двері, сіпає їх.

 

ПЕТРО: Нащо було виходити за Митра?

ОРИСЯ: ПАНТЕЛЕЙМОНЕ, виходи, я поїхала.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Більше не приїжджай, і посилок мені твоїх не треба.

 

Петро підходить до дверей

 

ПЕТРО: ПАНТЕЛЕЙМОНЕ, виходи мама вже поїхала.

 

Орися стоїть біля дверей. ПАНТЕЛЕЙМОН виходить. Орися обіймає його.

 

ОРИСЯ: ПАНТЕЛЕЙМОНЕ, ПАНТЕЛЕЙМОНЕ!

ПАНТЕЛЕЙМОН: Мамо!

ОРИСЯ: Я лишаюся тут з тобою.

ПАНТЕЛЕЙМОН: Мамо, мамо!

 

 

 

 

Віра Маковій