Я.Верещак

ДОРОГА ДО РАЮ

Маленька п’єса про великий український сюр

                            ПЕРСОНАЖІ:        

                                               ВОНА

                                               1-Й   Ї ї  а с и с т е н т и

                                               2-Й  

                                               УЧИТЕЛЬ

                                               СИНОК            

                                               БЛАЗЕНЬ    

                                               МАРУНЯ

                                       Голос волаючого в пустелі –

         замість вступної ремарки             

            О Боже, якби ми знали тоді, що всі наші молитви увінчаються затхлим підвалом, де одному з нас буде розбито серце, іншому - ніс, а ще хтось назавжди зненавидить саме слово "театр"... Чому ми торік не подалися на заробітки до Португалії, коли траплялася така гарна нагода? Чому ходили по ненаших банках і їхніх фірмах у пошуках спонсорів? Чому не спилися від усвідомлення того, що досі не маємо ні своєї держави, ні своїх людей при владі? Багато "чомучок", а відповідь одна: тому, що то була п'єса про Бандеру, і всі навколо радили нам не зв'язуватися з цією невдячною, небезпечною, кровавою і так далі темою.

            І ми на зло отим "всім" - перевертням і яничарам - заїлися, і поклялися: здохнути, але не зрадити! Якраз тоді й прилипли до нас різні псевдо - Учитель, Синок, Блазень, Маруня, Троцький. А вишуканий естетський прийом "театр в театрі" став основним законом нашого життя. Ніхто не знав, коли ми бували самими собою, а коли існували "в запропонованих обставинах" Учителевої п'єси: ідейні сутички, фантазії про власну державність, обітниці на вірність "нашій справі" - і повсякденне  засудження зрадницьких дій посадовців, депутатів, продажних артистів...

            Звісно, були серед нас різні типажі: мислячі, ідейні, помірковані, хитрі зайди, а були й такі, що просто гайнували час задля розваги. Та кожен з нас хоч трошки, але заразився тим войовничим духом Бандериного максималізму, яким була просякнута п'єса Вчителя. І часто траплялося, що хтось виголошував полум'яний монолог чи раптом виникали імпровізовані діалоги, а бідний Учитель кидав усе, квапливо записував або кричав: "Ой, запам'ятайте, запам'ятайте, люде!" -  бо то ж  було ніби продовженням його п'єси, а може, навіть її кращими епізодами.

            Та коли ворожі елементи підкупили виконавця ролі Степана Бандери й переманили в бульварний театрик, дехто перестав   імпровізувати, а кілька чоловік і зовсім покинули наші потаємні сходки. Хто його знає, може б ми розбіглися об тій порі по затхлих кав'ярнях, якби не почалися різні чудасії. Спершу якісь люди запропонували нам підвал, а через день там з'явився класний портрет Бандери, далі - коштовна скриня і врешті - казкова принцеса у  супроводі двох своїх загадкових сек’юріті. Ми назвали її оригінально: ВОНА. А охоронців - ще оригінальніше: 1-Й і 2-Й.

            Отже, наші колективні молитви породили сюрреалістичну сторінку в історії світового театру: нам запропонували проводити репетиції в просторому підвалі-складі садово-городнього реманенту.

            1.

            1-Й та 2-Й, розставляючи штучні ялинки,, а також їхні сучасні аналоги - срібні та золоті дерева, - стиха співають:

                                               Над’їхало авто, та й загуркотіло,

                                               Я сам не знаю, по кого.

                                               Чотири німці, два ґестапівці

                                               Прийшли по мене молодого.

            Мелодійний дзвінок, 1-Й виймає мобільник, слухає, затим подає знак – обидва зникають у казковому лісі.  

            Клацають замки вхідних дверей - виймаючи на ходу з портфеля різні речі - пакет з бутербродами, термос і - нарешті! - потрібні папери,- входить Учитель, за ним - зваблива спокусниця Маруня.

            МАРУНЯ (продовжуючи розмову). Бо чоловіки і жінки, (ледь іронічно) пане Вчителю, прибули на цю Землю з різних планет. (Поправляє йому комірець сорочки, злегка цілує). Для вас - політика, мітинги, вистави про Бандеру, а для нас що? Правильно - любов, сім'я, затишок - радощі жит-тя!

                        Учитель підняв руку й Маруня замовкла.

            УЧИТЕЛЬ (на портрет Бандери). Вчора він не тут висів... Хо! Звідки цей казковий ліс?... (Пильно оглядає всі закапелки. Стиха). Гей, панове-товариші! Я знаю, ви тут, за цими броньованими дверима. Сказали, там склад, але я знаю - там ви. Гей, чому боїтеся вийти, поговорити по-людськи, чому? Такий дорогий портрет Бандери - свіжі фарби, рама дорога - з неба впав, чи що? А ці дерева - як символ лісів бандерівських? (Наслухається). Ну, добре, якщо ви боїтеся показати справжнє своє обличчя, то я не побоюся, я зараз...  приклад вам... (Подавши знак Маруні мовчати, збирається з думками).Синок мій, дитя єдине в небезпеці. (Перевівши подих). Йому було шість літ, коли померла мати, дружина моя незабутня, і якраз  тоді написав я загадкову п’єсу. Ніби про Бандеру, а насправді про нас, про те, як нікчемно живемо, як дозволяємо різним зайдам знущатися з нашої історії, як легко довіряємо найомним брехунам. А кілька років тому прочитала моя дитина п’єсу - і непомітно увійшла в цю пекельну зону, де всі воюють з усіма - двійкарі з Бандерою, Бандера з Мельником, а вороги народу нашого тільки масла в огонь підливають... Я позаторік спохватився, та було вже пізно: син мій заразився його, Бандериною, затятістю і максималізмом, і я вже для нього не тато, а - "старий". "Гей старче!" - отак він звертається до мене. (Кричить). Я не хотів робити цю виставу, чуєте? Не актуально! Минулися наші голодівки, прапори, тризуби, майдани – хитрі зайди виграли нашу битву! (Перевів подих). Я був щасливий, коли спонсори збанкрутували і ми зосталися без приміщення, без декорацій, без костюмів - все, думаю, кінець лицемірству. Але мій синок, дитя моє затяте зчинило такий галас. Кажу йому, нема костюмів - нема вистави, а він як закричить: "Є ми, є Україна, є "Правий сектор", і якщо тобі цього замало - гуляй, старче!" (Довірливо). Не знаю, хто ви - друзі чи вороги, але благаю - допоможіть, не губіть дитину мою цією... (жест у бік портрета), цією застарілою містикою. Може, скоро займеться бізнесом, - я вже попросив декого посприяти, - одружиться і, дасть Бог, онуків дочекаюся. (Кричить). Досить вже тої незалежности, УПА, Бандери, Петлюри, Сталіна, політичних проституток - ділом треба займатися, панове українці! (Втомлено). Ну, а тепер ви кажіть щось, ваша черга. (Озирається, наслухається - жодного звуку). Боїтеся? Не довіряєте? А-а, не заслужив я вашого одкровення?

            МАРУНЯ. Ну я ж кажу - з іншої планети! Поруч така симпатична, така сумирна жіночка, а він з повітрям розмовляє.

            УЧИТЕЛЬ. Тсс, там хтось є.

            МАРУНЯ. Ну, то хай собі буде. А тут я, осьдечки я - о! (Кладе його руку собі на груди). Ох, пане Вчителю, щось ми не те робимо... Скоро вже три роки, як ми з тобою... А власне, що ми з тобою? Самодіяльність розводимо? "Вчитель", "Маруня", "ви"... Ти хоч пам'ятаєш моє справжнє ім'я? Ну, кого ти шукаєш, чоловіченьку, до чого прислухаєшся?

            УЧИТЕЛЬ (не дивлячись у її бік, зненацька). Та думаю - куди ж його прогнати, мого нещасного сина? Бо, вибачай, ти з ним - як собака з кішкою. Не було ще жодної репетиції, щоб ви не погаркалися.

            МАРУНЯ. А-а, так он у чому заковика? Гм! На нашій планеті ці проблеми раз - і нема!

            ГОЛОС БЛАЗНЯ . Пане Вчителю, вас до контори викликають!

            УЧИТЕЛЬ. "Пане Вчителю"? Ніби їх зараз можна чомусь навчити! (Йде). Прилипла дурна кликуха! (Кричить). Я знаю, ви тут, і рано чи пізно покажете своє справжнє обличчя! (Виходить).

            МАРУНЯ (стиха). Ну що ж, у кого Бандера, а в кого... (Кличе). Синку, ти, як завжди, підслуховуєш? 

            СИНОК (з'явившись поміж дерев). О, цей лагідний голосок майбутньої мачухи! О, це ніжне слово "синку"...

            МАРУНЯ (перебиває). Тихо! Цитату маю. (Виймає листок паперу). Наукову. (Читає). "Мормон - член американської релігійної  громади, започаткованої Джозефом Смітом, котрий у 1830 році видав Книгу Мормона - вигаданого пророка, який буцімто жив у четвертому столітті нашої ери. Відтоді Книга ця вважається послідовниками одкровенням Господнім, так само, як Біблія. Офіційна назва церкви мормонів: Церква Ісуса Христа всіх святих останніх днів".      

            СИНОК. Звідки цитатка?

            МАРУНЯ. Зі "Словника атеїста".

            СИНОК. Серйозна література. І секта ж, напевне, солідна, ге?

            МАРУНЯ. Ну, якщо вони так серйозно оцінили твої організаторські і проповідницькі таланти, що відразу пропонують роботу, машину, дачу, квартиру і кілька тисяч доларів на місяць, то...

            СИНОК (перебиває). Натяк зрозумів. Починаю торгуватися: машина, дача, квартира, бакси плюс американська секс-бомба. Віком до двадцяти. Блондинка. Можна - до двадцяти з половиною. (Кричить). І навіть най фарбована, - чуєте, мамо? - фарбована хай буде.

            МАРУНЯ. Ой, ой, базікало! Стій. Ти ж май голову на плечах - Блазневі не ляпни, бо ще перехопить.

            СИНОК. Та він же комуніст, ідейна заразюка! 

            МАРУНЯ. Чоловіче, на світі був один такий ідейний, який би, може, і встояв перед мормонськими благами.

            СИНОК (квапливо). Ленін?

            МАРУНЯ. Е-е-е! (Чітко). Степан Бандера.

            СИНОК. Стоп! А як мормони до нього ставляться?

            МАРУНЯ. До Степана? Гм... Негативно!

            СИНОК. Чому?

            МАРУНЯ. Ну, бо кажу ж тобі: ВСТОЯВ БИ ПЕРЕД ЇХНІМИ БЛАГАМИ!

            СИНОК. Браво! А пані давно НЕ ВСТОЯЛА?

            МАРУНЯ. Синку, такі, як я, не за тисячі - за копійки продаються. Пам'ятаєш Руданського? "Треба скрізь нам, добрі люди, приятеля мати". (Пішла).

            СИНОК (захоплено). От зараза хитра!

            БЛАЗЕНЬ (зринає з пласкою пляшечкою в одній руці і червоним яблуком в іншій, речитативом). Причащається раб Божий... як тебе звуть?

            СИНОК. Синок, панотче.

            БЛАЗЕНЬ. Ім'я, питаю, ім'я твоє, харцизяко?

            СИНОК. Ой панотче, у нашому театрі імені Степана Бандери ніхто не має християнського імені - суцільні символи. Так, наприклад, мого кращого друга, затятого комуняку, кличуть Блазнем, а он ту кобіту, яка щойно вийшла, - Марунею, а мого батечка - Учителем, а...

            БЛАЗЕНЬ. Досить! Причащається раб усіх земних пороків Синок в ім'я свого отця і його злиденного театру, що залишився без костюмів, без декорацій і - найстрашніше! - без головного виконавця ролі Стефка Бандери. Амінь!

            СИНОК (п'є, закусує яблуком). Ух, вельми ідейна пальонка, святий отче!

            БЛАЗЕНЬ. Слухай, завтра в нас диспут грандіозний, хочеш послухати? Називається "Україна - для українців".

            СИНОК. Хо-хо, раннім Степаном запахло! Браво, новітні комуняки, вмієте міняти колір!

            БЛАЗЕНЬ. О! Завтра повториш ці слова для нашого загалу. Не злякаєшся?

            СИНОК (дуже голосно). Най вороги наші лякаються!

            БЛАЗЕНЬ (так само). Браво! Така відповідь вартує пляшки файного пива.

            СИНОК. З "Козацькими горішками"!

            Тупаючи ногами, вдають, що вибігають, а насправді ховаються в глибині сцени.

            2.

            Через якийсь час з-поміж дерев з'явився 2-Й, прошмигнув у бік вхідних дверей і згодом так само безгучно повернувся; стиха свиснувши, махає рукою.

            2-Й. Нікого...

            1-Й обережно котить велику скриню на коліщатах.

             Обидва підходять до вхідних дверей, наслухаються.

          2-Й. Ми з тобою, як погані шпигу...  (Вражено замовк, побачивши, як...)

...Вона повільно вийшла з-за броньованих дверей. Очі Її заплющені, на блідому обличчі блукає легенька усмішка. Виставивши перед собою руки, красуня-сомнамбула наштовхнулася на скриню і, обмацавши верхняк, лягла на нього горілиць.

            1-Й (дістає блокнот, ручку. Пошепки). Дивна ця хвороба - реінкарнація: очі розплющені, а вона ніби спить.

            2-Й (теж дістає записника й ручку. Стиха). То ще півбіди. А ти мені ліпше поясни феномен цього підвалу. Де ми тільки з нею не бували - і в Єгипті, і в Мюнхені, і в Кракові, - а ні разу про батька не згадала...

            1-Й (підхопияв). А тутки вже п'ять листів продиктувала!

            2-Й. Ні з того, ні з сього - "Дорогий мій неню!". Добре, що нас попередили і ми запаслися бльокнотами.

            1-Й. Дивна хвороба... (Іншим тоном). Вам не страшно... куме?

            2-Й (теж стиха). "Куме"? Гм, підходяще слово.

            1-Й. Увага: русизм! Треба казати "слушне слово".

            2-Й. От ганьба так ганьба! (Спересердя б'є себе по лобі). Гадав, поправлю рідну мову тут, на історичній батьківщині, а натомість русизмів нахапався!

            1-Й. Ой куме, наша історична батьківщина має таку тяжку історію...

            2-Й. Менше з тим... е-е... куме. Поки є час, давайте ліпше настроїмося... тобто налаштуємося на правдиву українську хвилю.

            1-Й. Ага, ніби пробу проведемо, себто репетицію, по-тутешньому?  

            2-Й. Починаю. (Настроївшись). Я українець, я українець, я українець. Я люблю: рідну мову, Тараса Шевченка...

            1-Й. Синьо-жовтий прапор, тризуб, народні пісні...

            2-Й. Горілку? Тобто самогонку?

            1-Й. Найперше - вареники. З сиром.

            2-Й. Та ні, куме, найперше - борщ. З м'ясом.

            1-Й. Ні, кумцю, - сало!

            2-Й. Бекон?

            1-Й. Та ви ж не британець, куме, ви українець. Са-а-ло. З часничком.

            2-Й. Дівчат люблю, веселих україночок наших, ох, люблю!

            1-Й. Ага! Недарма ж їх аж 350 тисяч, веселих україночок наших, виїхали торік у підпільні європейські борделі... (Спохватився). Але зате я вірую в Бога!  І ходжу до церкви.

            1-Й. До нашої, куме, до греко-католицької.       

            2-Й. І до автокефальної. Православних московського патріархату, ох, ненавиджу! І де тільки зустріну...

            1-Й (квапливо). Обминаю! Не заїдаюся! Але за українців не визнаю.

            2-Й. Я ненавиджу святою ненавистю західніх  українців - якщо я східняк. А якщо я західняк, то всіх східняків, які проживають за Тернополем і далі, називаю москалями і...

            1-Й. Обминаю! За українців не визнаю. 

            2-Й. Поляків я теж, курча ляґа!..

            1-Й. Боронь Боже, куме! Торгівля, барахолки, туризм, Солідарність. А найголовніше: у них при владі були комуністи і в нас, слава Богу...

            2-Й. Ох, ненавиджу комуняк, і де тільки стріну...

            1-Й. Вітаюся. Але по-руськи. Вони ж інтернаціоналісти, куме, ні кола, ні двора, що з них візьмеш?

            2-Й. Німців? (Пауза). Німців - курча ляґа?

            1-Й. Гм... З західними не заїдаюся, а східні наші, бо теж мають на шиї комуністів...

            2-Й. Та, куме! Та Німеччина вже давно єдина, без тої Берлінської стіни і навіть без руськоязичного насєлєнія!

            1-Й. Як? Хіба то можливо, щоб така солідна держава - і без руськоязичного насєлєнія? 

            2-Й. Ну!

            1-Й. Що, і президент по-німецькому балакає?

            2-Й. Спочатку не дуже, а тепер зер ґут.

            1-Й. Ай-яй-яй, куме! Хату маю в австралійському лісі, радіо японське, по-українському не балакає... І що ж, москалі німцям дозволили без насєлєнія, а нам, україннцям, виходить, не дають свободи? Ми, значить, гірші за німців?

            2-Й. Та, куме! Та свободу не дають - свободу беруть!

            1-Й. Прокол! Відразу видно, куме, що ви не справжній українець. Бо як же ми, справжні укранці, можемо взяти свободу, коли наші руки і наші голови постійно зайняті чимось важливішим? То з сусідою за курку воюємо, то за комуністів обома руками голосуємо, то чарку в одній руці, а огірочка в другій, то знову ж таки обома руками несемо сусідам за безцінь атомну зброю,  ракети, літаки, танки, а то раптом фльоту чорноморську ділимо - в одній руці крейсер, а в другій есмінець...

            2-Й. Хе, куди тим злиденним німцям до нас, багатеньких!

            1-Й. Але! Я пам’ятаю своє героїчне минуле і пишаюся!

            2-Й. Аякже! Боротьба за волю. Козацтво. Гайдамаки. Бої з ляхами...

            1-Й. Забудьте! Не було жодних ляхів. Пани були захланні - це правда. А народи - ОК! Ні український нарід, ні польський ніколи нічим не грішили і не помилялися! ОК?

            2-Й. Пам'яттю серця я пам'ятаю запеклі битви з татарами!

            1-Й. Та ви що, куме, блекоти об'їлись! Татари - наші ліпші друзі. “Кримські татари за незалежну самостійну Україну!” Метровими літерами, біля Верховної Ради, о!

            2-Й (перевів подих). Славних гетьманів наших люблю і...

            1-Й (квапливо). Крім Дорошенка й Мазепи. І ще Сірка. Бо всі троє щось там з Москвою не поділили. А з москалями, куме, ліпше не заїдатися, бо в них же нафта, газ... і президент-каратист...

            2-Й (довго мовчить). Куме, а знаєте, що? Не хочу я бути українцем.

            1-Й. Ой куме! Та я ж вас іще про явреїв не питав!!

            2-Й. О-о-ой!..

                   Стогнуть, крекчуть, зітхають.

            1-Й (його осінило). Куме, я знаю одне заклинання, яке вмент зробить вас українцем. Повторюйте за мною. (Ритмічно). Жовті ниви, сині гори, жовто-сині в нас прапори. Нам поможуть серед бурі Господь Бог і святий Юрій.    

            ВОНА (зненацька). Дорогий мій неню!

                                   1-Й і 2-Й квапливо записують.

            Якби була жива мама, то я б, може, по-іншому про все розповідала, не так діловито. Неню, в той момент, як ми потрапили в грозу, і дивний спалах  осліпив мене, сталося щось таке, що я ніяк не можу висловити словами. Ніби друга людина увійшла в мою свідомість. Я не змінилася, неню, зовсім ні. Мій характер, звички, моя любов до танців і співів, вранішній біг, теніс, басейн, моє шалене прагнення об'їздити цілий світ - все воно тут, зі мною. Але та друга людина - чоловік чи жінка, не знаю, - вона упхала в мене таку пам'ять про різних людей і події, таку журбу від того, що світ продажний і раби навколо, таку несамовиту лють супроти зрадництва наших людей, в Україні сущих, а найстрашніше, неню, - ох, цей дивовижний слух і зір! Перебуваючи на віддалі десятків, а то й сотень метрів від тутешніх людей - як знайомих, так і незнайомих, - я можу чути і видіти все, що вони роблять і кажуть. О неню, яка це страшна мука, яке пекло в душі моїй! Мені хочеться співати улюблених пісень, а найчастіше "Гайового...", а тут раптово зринають інтелігентні, гарно зодягнені люди - і домовляються про ґешефти: "Чуєш, Андрійовичу, ти мені віддай нафту, а я тобі зроблю кілька мільйонів голосів на виборах". Або: "Я маю файну дівчинку, тринайціть літ, незаймана. Пропусти мої машини зі спиртом і тютюном - твоя буде, що хочеш з нею роби". Або: "Слухай, чоловіче, настали такі дні, що не обкрадати нашу кохану неньку Україну - це... це просто злочин!" За що мені та кара, неню? Я любити хочу, веселитися, дітей народжувати, а всі навколо як подуріли. Стільки нових церков я бачу, неню рідний, і багато з них золотом криті, а віри, щирої людської віри в Творця нашого небесного, ніде не відчуваю. Єдине, що рятує мене, - це молитви, яких мене матуся навчила: безперервно, вдень і вночі молюся, а ще своїми словами розмовляю з милосердною Богородицею і ангелом-хранителем, і, звичайно, - з моєю найкоханішою покровителькою Катериною, чиїм ім'ям ви нарекли мене. І те, що воно, ім'я це означає "непорочна", надихає душу мою у цій юдолі пороків, страху і безправ'я. Отче наш, сущий на небі, нехай святиться ім'я Твоє... (Перейшовши на шепіт, продовжує молитися).

            1-Й. Ну? Встигли записати, куме?

            2-Й. Давай... давайте, куме, звіримося.

                                               Порівнюють записи.

            1-Й. Ні, ні, тутки не так. "Настали такі дні, що не обкрадати нашу кохану неньку Україну - це..." - три крапки. А далі все вірно: "це просто злочин!"

            2-Й. Візьмемо ваш запис за основу, куме.

            ВОНА (як і до цьогоо, зненацька). Учитель - безумець!

                                               Асистенти записують.

            Так, так, самотня і від того не зовсім нормальна він людина, я відразу це зметикувала... (Замовкла).

                        1-Й і 2-Й стурбовано перезираються.

            1-Й (лагідно. як до маленької дитини). Вибачаюсь, ви щось казали, дорога панночко?

            ВОНА (не відразу). Нормальні українці вистав про Бандеру не ставлять. Беккета ставлять, Йонеску... московські п'єски... нормальні українці... О, вони знають, що треба ставити...

            2-Й (єлейно). Ми підозрюємо, ласкава панно, що хитрий Учитель затіяв цю виставу про Бандеру з єдиною метою: залучити власного сина до лицедійства...

            2-Й. ...і таким робом порятувати своє дитя від земних спокус...

            1-Й. Алькоголь, наркотики, дівчата, СНІД...

            ВОНА (навряд чи почула щось). Дитя маленьке... без батька, без неньки...

                        Раптовий смішок у глибині сцени - і з'ява: Блазень несе дитя манюнє - Синка.

            СИНОК (дитинно). О! Бльондинка... Хоцу бльондинку.

            БЛАЗЕНЬ. Тихо, дитинко, то чужа бльондинка.

            СИНОК (скочив на ноги, до 1-го). Ви думали нас перехитрувати, нас - потомственних бійців невловимої армії УПА?.. (Біля Неї, не зразу). Хто ця красуня? Австралійка? Німкеня? Канадка?..

            БЛАЗЕНЬ... чи канапка?

            2-Й. Дівчина хвора, панове.

            1-Й (рука його повзе не то до внутрішньої кишені піджака, не то до кобури). Дуже хвора.

            СИНОК (про його руку). А там що - доляри чи пістоль?

                                               Напружена пауза.

            2-Й (повільно). Мова йде про життя людини, хлопці...

            БЛАЗЕНЬ. А-яй! То чому ж вона тут, а не в шпиталю?

            1-Й. Тутки... може, якраз тутки... її шпиталь єдиний.

            ВОНА (встає, йде, мов сомнамбула). Я... допоможу батькові...

            СИНОК. Та вона спить, люди! Ух ти, - спляча красуня...

            1-Й, 2-Й. Тссс!

            ВОНА. Батькові і синові його допоможу! (Зникає за броньованими дверима).

            1-Й. Спокійно, хлопці, без галасу! (Побіг услід за Нею).

            СИНОК. А ТУТКИ що? (Рвучко піднявши віко скрині, присвиснув від здивування). Ти диви - костюми,  реквізит...

            БЛАЗЕНЬ. І навіть риза митрополича!

            СИНОК (з удаваним екстазом). Невже це все для нас, пане-добродію? 

            2-Й. І для вас, і для нас. А найбільше - для Неї.

            СИНОК. Себто ви, добродію, покладаєте на нас і наш театр благородну лікувальну місію.

            2-Й. Може, й так. (Хоче піти).

            СИНОК. Хвилинку! Я, яко головний лікар...

            БЛАЗЕНЬ. Сексопатолог і сексоанатом!

            СИНОК. ...зможу її вилікувати. Але з одною умовою. (Карбуючи слова). Ви залишите її зі мною наодинці. Тут чи в готелі...

            БЛАЗЕНЬ. ...чи в моїй однокімнатній кавалєрці!

            СИНОК. Про ґонорар...

            БЛАЗЕНЬ. ...і ґонорею!

            СИНОК. ...домовимося пізніше. Але, клянусь, я зможу розбудити її від цього страшного сну!

            2-Й (багатозначно). А пан, перепрошую, не боїться прокинутися зі СВОГО СТРАШНОГО СНУ?

            СИНОК. Я? Хіба я сплю?

            2-Й (потойбічним голосом). Страшним сном зрадника України.

            СИНОК. Блазню! Ця людина претендує на твою роль.

            БЛАЗЕНЬ. Брр, яким голосом він це сказав...

                                   За кулісами - пронизливий жіночий зойк.

            2-Й. Перепрошую! (Зникає в глибині сцени).

            СИНОК (з відчаєм). Блазню, ко뺥о варҐатий! Я пропав... Ой, людоньки, які ж у неї очі, яке витончене лице...

            БЛАЗЕНЬ. Чи ти здурів, хлопе! Дівка хвора...

            СИНОК (перебиває). Я... зі мною вона стане... Ой-йой, ко뺥о, рятуй, мене зурочено. Інопланетна диверсія, ой... причмелено душу мою навіки. Яка дивовижна принцеса...

            БЛАЗЕНЬ (квапливо). Скорше! Сумка з ліками там. Гайда, гайда, підлий зраднику України! (Майже силоміць виштовхує Синка зі сцени).                             

            3.

            Згодом з'являється Учитель з газетою в руках, за ним прикро вражена Маруня.

            УЧИТЕЛЬ (читає). "Після того, як на Західній Україні, так би мовити, в самому серці войовничого націоналізму, було підірвано пам'ятник Степану Бандері, хто може гарантувати, що в нашому інтернаціональному місті на виставі про Бандеру лунатимуть лишень бурхливі оплески?" Га, який вишуканий стиль! Яка знайома провокація! І вони ще мріють про свій український рай!

            МАРУНЯ. Ну-ну-ну! Через якихось підлих комуністичних недобитків перекреслювати всі наші завоювання?!

            УЧИТЕЛЬ. А чому "комуністичних"? Можна подумати, що некомуністичні Харків чи Одеса, Херсон чи Запоріжжя хочуть, та ні, просто мріють дізнатися, хто ж вони були насправді - ці безумні хлопці, які гнили у схронах, живцем горіли у вогні двох імперій, але не здавалися, не зреклися, і ми... ми, нікчемні хохли і малороси, тепер сміємо судити...   

МАРУНЯ. Не рви серце, благаю. Ну, заспокойся, ну, вперше нам, чи що?   

ГОЛОС СИНКА (лунає знадвору). Вйо, бо вечір!

            Нова з'ява улюблених народних потішників: Блазень - немічна шкапина, Синок - войовничий вершник.

            БЛАЗЕНЬ (знесилено ірже). І-і-і-га-га-га!

            СИНОК (вимахує уявним мечем). Старче! Нас підвели спонсори? Нема костюмів? ОК! Зіграємо "Бандеру" на конях!

            БЛАЗЕНЬ. Голі-босі, але верхи!

            СИНОК. Вйо! Без костюмів, без декорацій...

            БЛАЗЕНЬ. ...алє ґонорово!

            МАРУНЯ. Ага - з голим задом, але гоноро...  (зауважила скриню). Боже праведний... (Задкує, тикаючи пальцями у бік скрині).

            БЛАЗЕНЬ (пошепки). Ой-йой, міна яка солідна...

            МАРУНЯ. Казала вам, не чіпайте Бандеру, казала - рано ще про них вистави, казала - не дозволять!

            БЛАЗЕНЬ. Ну ти Маруня так Маруня! Хто не дозволить? Україна вже надцять-якийсь рік самостійна - війська свої, прапори, митниці і... і що там ще?

            СИНОК. Податкова інспекція.

            БЛАЗЕНЬ. О! (Міцне рукостискання).    

            МАРУНЯ. "Війська, митниці, прапори..." А стукачі, а кагебісти   підпільні,  а  комуняки,   а  одинадцять  мільйонів москалів?

            БЛАЗЕНЬ. Стоп, машина! Я теж наполовину - москаль!

            СИНОК. А я наполовину - стукач!

            БЛАЗЕНЬ. О! (Ручкання).

            УЧИТЕЛЬ. Вийдіть, всі вийдіть!

            СИНОК (несе мотузку). Спокійно, старче, без паніки.

            УЧИТЕЛЬ. Дай сюди. Сину, кому кажу? (Прив'язує мотузку до віка скрині). Вийдіть, вийдіть! (Задкуючи, поступово натягує мотузку і врешті піднімає віко скрині).

            БЛАЗЕНЬ. Ба-бах!

                        Ще голосніше грюкає віко.

            СИНОК. О! (Ручкання).

            ГОЛОС МАРУНІ. Блазень є  блазень.

                        Ще раз піднімається віко скрині. 

            БЛАЗЕНЬ. Вчора вони хтіли залякати нас дорогим портретом Бандери...

            СИНОК. ...а сьогодні - міною?

            БЛАЗЕНЬ. Не на тих напали!

            МАРУНЯ. Тікайте! Швидше!

            СИНОК. Тату, коні з тобою!

            УЧИТЕЛЬ. Тихо! Ані руш. (Повільно наближається до відкритої скрині, довго вдивляється). Що це? Костюми, реквізит... Ха-ха! (Вихоплює гетьманську булаву).

            БЛАЗЕНЬ. Гетьман всієї України - як лівої, так і правої, Криму-Риму і навіть вільного міста Одеси - Іван Мазепа!

                        Учитель з радістю включається у гру, декламуючи фрагменти Мазепиної "Думи", а Синок тимчасом дістає зі скрині митрополичу ризу.

            УЧИТЕЛЬ.                            Жаль ся, Боже України,

                                                           Що не вкупі має сини!

                                                           Єден живе із погани,

                                                           Кличе: Сюди, отамане!

                                                           Другий за гріш ляхам служить,

                                                           По Вкраїні і той тужить.

                                                           Третій Москві юж голдує

                                                           І єй вірно услугує.

            4.

            МАРУНЯ (жартома клякає). Гей, люди, на коліна! Митрополит Андрей Шептицький! Ой, справжній граф...

                                   Синок в урочистому митрополичому строї.

            УЧИТЕЛЬ (прийняв виклик, з поклоном). Ексцеленціє...

            СИНОК - Ш е п т и ц ь к и й (цілком  серйозно благословляючи його). Слухаю  тебе, сину мій. Говори. Ну, сміливіше. Що тебе мучить?

            УЧИТЕЛЬ (через силу). Ексцеленціє, я написав кілька незгірших книжок... Щоправда, не зміг купити на свої гонорари ні машини, ні дачі, але зате маю гарного сина, трошки друзів і ще більше  ворогів. Досі  писав, як  усі, - прозу,  вірші, і  спекулював, як  усі,- еротика,  реклама, теле-шоу... Аж раптом - п’єса про Бандеру. Спочатку, зізнаюся, була то... ну, як ніби халтура, бо така мода пішла на Бандеру. А як зіткнувся я з матеріалами про нього, про Степана, про нашу справжню історію – Господи Боже! Та я ж тепер, Ексцеленціє, заново  відкриваю для себе світ - і сором пече моє серце, бо таким дурним був, такою брехнею жив і... І  зараз,  Ексцеленціє, зараз я  не  знаю, хто  я  такий?  (Невміло хреститься). Християнин?  Українець?.. Ким  стане  мій єдиний син?  Яничаром?  Діловаром? І знову  спекуляція всім святим - аби вижити, черево напхати, а народ, а Батьківщина?..

            СИНОК - Ш е п т и ц ь к и й. І багацько ти заробив  на  цій п’єсі про Бандеру?

            УЧИТЕЛЬ. Та вона зовсім нікому не потрібна, владико! Театри ледве животіють, держава... ой,  наша держава! Маю друзів у видавництвах, в журналах - та знову ж та сама пісня: спонсори, гроші. Єдина людина, яка напам'ять знає п'єсу, - це  мій син, але я, Ексцеленціє, я боюся втягувати його в цю зону, бо змалку без матері дитя росте, нервове, довірливе...      

            СИНОК - Ш е п т и ц ь к и й (перебиває). Скажи мені щиро, навіщо ти зараз, коли усвідомив правду про нашу історію, чому продовжуєш займатися цією п’єсою? Заради грошей? Слави? Скандальної популярності?

            УЧИТЕЛЬ. О ні, Ексцеленціє, я хочу, я мушу до кінця розібратися, що до чого, хто білий, хто чорний, і чому так багато брехні навколо нашого визвольного руху, такі підлі перекручення...

            СИНОК - Ш е п т и ц ь к и й. У нас, на Галичині, це слово “розібратися” має  ще  одне  значення - “роздягнутися”. Ти  розібрався, і всі помітили  наготу  душі твоєї. І нікого, на жаль, це  видовисько не порадувало. (Помовчав).  Сину  мій, не  переймайся  долею всього народу, правдою і брехнею про Бандеру, а думай лишень про одне: про спасіння власної душі.

            УЧИТЕЛЬ (здивовано завмер - подібної  імпровізації від Синка він аж ніяк не чекав). Господи Боже, синку...

            СИНОК - Ш е п т и ц ь к и й. А для цього мусиш пройти від початку й до кінця тернистий шлях мучеників за волю народу нашого. Кожною клітиною єства свого маєш відчути страдницькі долі  гетьмана-вигнанця Івана Мазепи, убієнних за Україну  Симона Петлюри,  Євгена Коновальця,  Романа Шухевича, Левка Ребета, Степана Бандери, братів  його, Олександра і Василя, закатованих в Освенцимі, сестер його, Марти, Володимири, Оксани, знедолених сталінськими катівнями, батька його, отця Андрія, живцем розіп’ятого в підземеллі енкаведе... Та найголовніше...  Ти, сину мій, певно, що не  знаєш ні “Отче наш”,  ні “Вірую”.  А тому ось, даю тобі текст єдиної твоєї молитви на  відпущення гріхів.  Читай, коли важко стане, чи як, не приведи Господи, розбагатієш. Вранці, вдень, увечері - ніколи не  розлучайся  з молитвою цією.                                                         

            УЧИТЕЛЬ (читає і, не вірячи  очам  своїм, ще і ще раз перечитує). “Україно, мати  героїв, зійди  до серця мого, прилинь бурею вітру, шепотом струмків, гулом гармат славного батька Хмеля, радісним гомоном Софійських дзвонів...” Це вона, клятва борців за волю нашу! Де ти  взяв її? Сину...

                        Але за Синком вже й слід пропав.

Господи, як же я її шукав... (Читає швидко, монотонно). “Нехай в Тобі відроджуюся, славою Твоєю опромінююся. Бо Ти - все життя моє, бо Ти - все моє щастя. Задзвони мені брязкотом кайданів, скрипом шибениць похмурого ранку, принеси мені зойки катованих в льохах і на засланні, щоб віра моя була гранітом, щоб росло завзяття і міць моя. Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці моєму. Страху нехай не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай моєму...” Звідки, ну, звідки ти взяв її? Виходить, я зовсім тебе не знаю, дитино моя...

            Блазень, який ревниво слідкував за всім, підбіг до скрині,  дістав    френч полковника січових стрільців і, приміряючи, проголошує завчену репліку з п'єси: інша манера, штампові інтонації - традиційний театр.

            БЛАЗЕНЬ. Перепрошую, чи можу я бачити преподобного отця Андрія?

            Учитель ледь скривився від такого різкого переходу, але заради мистецького експерименту включився у гру.  

            УЧИТЕЛЬ. О,  хто ж це до нас завітав? (Одягнув на шию великий срібний хрест). 

            БЛАЗЕНЬ. Невже не впізнали? Ай-яй-яй! (Екзальтовано читає з газети). "Євген Коновалець - це той, хто організував перший легіон січових стрільців ще в 1914 році, це той, хто допомагав Петлюрі захищати молоду Українську Народну Республіку, це той, хто надихнув широкі українські маси на боротьбу і без кого немислима... це пророками передбачений наш український Вашінгтон..." О!

            УЧИТЕЛЬ – о т е ц ь А н д р і й. Раді, раді вас бачити, пане Ґенек, скільки ж ми ся вже не виділи?

            БЛАЗЕНЬ. Та хіба років зо п'ять.

            УЧИТЕЛЬ – о.А н д р і й. О, видно ваша Організація Українських Націоналістів здатна обходитися без нас, грішних...

            БЛАЗЕНЬ. Якби панотець не був капеланом січових стрільців, то не було б ні нас, ні нашої Організації.

            УЧИТЕЛЬ – о.А н д р і й. Хо-хо, згадала баба, як дівкою була...  Маєте якийсь клопіт?

            БЛАЗЕНЬ. Маю. Хочу похвалити вашого Степана, панотче, та боюся, що не знайду відповідних слів.

            УЧИТЕЛЬ – о.А н д р і й. Ну-ну, хваліть.

            БЛАЗЕНЬ. Безмежно відданий справі нашій, вимогливий до себе і до інших, може, навіть занадто вимогливий, дисциплінований - гадаю, велике майбутнє чекає на нього.

            УЧИТЕЛЬ – о.А н д р і й. Гм!

            БЛАЗЕНЬ. Я би навіть так сказав: Степан Бандера прославить Україну.

            УЧИТЕЛЬ – о.А н д р і й. Не приведи Господи!.. Одній лишень людині дозволено було прославити наш бідний край - Тарасові.  І то, дивіться, яке життя, скільки лиха, скільки поневірянь. А з-поміж політиків, державних діячів? Назвіть хоч би одного щасливого. Ні, не так скажу. Назвіть хоч би одного, чиє ім'я не поливали брудом. Петлюра, царство йому небесне, всі ми добре його знаємо. А дивіться, що вони з ним зробили...

            БЛАЗЕНЬ. І все одно, панотче, зоря Степана - висока зоря.

            5.

            Серед ялинок зринає Синок у незвичному юнацькому одязі 30-х років минулого століття, пихато походжає туди-сюди, "по-вождівськи" помахує рукою.

Побачивши його, Блазень знову став самим собою, а Вчитель повівся досить дивно: квапливо зняв із шиї хреста, набундючився і гаркнув суворим тоном:

            УЧИТЕЛЬ – П р о к у р о р. Підсудний Бандера, ви стоїте перед судом Жечі Посполитої як головний організатор убивства міністра внутрішніх справ Броніслава Перацького.                 

                                   Синок весь перемінився.

Разом з вами в цій справі притягнуті до судової відповідальності ще одинадцять чоловік. (Зачитує). Це: Микола Лебідь, двадцять шість років, випускник Львівської гімназії, Дарія Гнатівська, двадцять три роки, гімназистка, Ярослав Карпинець, тридцять років, колишній студент Ягелонського університету, Микола Климишин, двадцять шість років, студент Ягелонського  університету, Богдан Підгайний,  інженер, Іван Малюца, двадцять п’ять років, студент Львівського політехнічного інституту, Яків Чорній, двадцять вісім років, студент Люблінського університету, Євген Кочмарський, гімназист, Роман Мигаль, колишній студент Ягелонського університету, Катерина Зарицка, двадцять один рік, студентка Львівського політехнічного інституту, Ярослав Рак, двадцять сім років, стажується у Львівській адвокатській конторі.

            СИНОК - БАНДЕРА. То яким же сатрапом був міністр Перацький, скільки зла заподіяв він українському народові, якщо ви навіть таких інтелігентних людей, цвіт нації підозрюєте в убивстві!

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р. Підсудний Бандера, припиніть агітацію! Відповідайте чітко і правдиво. Де і коли ви народилися?

            СИНОК - БАНДЕРА (з викликом). Першого січня 1909 року в селі Старий Угринів Калуського повіту, в родині священика.

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р . Де навчалися?

            СИНОК - БАНДЕРА. Закінчив Стрийську гімназію, а також повний курс лісотехнічного відділу Львівської політехніки. Захиститися не  встиг через арешт.

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р . Нам відомо, що фатальний вплив на ваше виховання мала Українська Військова Організація, створена ще в двадцятому році Євгеном Коновальцем.

            СИНОК - БАНДЕРА.

                                   Ми зродились із крові народу,

                                   Колисала нас грізна тюрма,

                                   Гартували бої за свободу

                                   І ненависть до ганьби-ярма.

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р. В соундзє польскім обовйонзує йєнзик польски.

            Він не одразу відповів. Тоді, в 1932-му, незламна воля миттєво продиктувала йому потрібні слова. Тепер же усвідомлював: відповідає не просто на якомусь локальному судовому процесі - відповідає захланним чужинцям, імперським покручам, а найбільше - безвольним землякам-гречкосіям, що зреклися роду-племені свого:

            СИНОК - БАНДЕРА. Я буду розмовляти тільки рідною мовою!

            Діалог і надалі відбувається польсько-українською мовами.

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р. Чи підсудний знає польську мову?

            СИНОК - БАНДЕРА. Знаю.

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р. То прошу відповідати.

            СИНОК - БАНДЕРА. Останній раз кажу: я буду розмовляти тільки українською мовою.

            УЧИТЕЛЬ - П р о к у р о р. Підсудний Бандера, чи визнаєте ви, Організація Українських Націоналістів провадить у школах шкідливу, антидержавну політику?

            СИНОК - БАНДЕРА. Ні, не визнаю. Бо ми тільки вимагали для наших українських дітей українських шкіл, українських підручників і виховання в українському дусі. Загинути,